Блог Дмитра Бінцаровського

Кілька слів про Нові Санжари

Почну трохи здалека – з мігрантської кризи 2015 року у Європі, коли мільйони біженців заполонили європейські міста. Тоді Європа де-не-де нагадувала Нові Санжари.
Погугліть про Geldermalsen (Нідерланди), де вибухнув протест, як тільки стало відомо про плани уряду спорудити там центр для прийому біженців. Щось подібне було у Кельні та інших німецьких містах.
Прочитайте про надбагате село Oberwil-Lieli у Швейцарії, яке на референдумі прийняло рішення не приймати нікого із Сирії (пізніше, здається, погодились приймати християн).

Згадайте угорську журналістку, що підставляє ногу мігранту з дитиною на руках. Таких прикладів було чимало.
Але це ж мігранти, ви скажете. Якби йшлося про “своїх”, європейці б так не реагували.
І це правда. Але тоді суть не тільки (а може і не стільки) в гуманізмі чи у співчутті. Бо в гуманізмі “всі люди браття”. І з таких гуманістичних позицій француз мав би приймати іракця так само, як француза; поляк – приймати сирійця так само, як поляка. Але всі розуміють, що так не буде. І мало хто дорікає багатій Європі, що не хоче прийняти в себе всіх знедолених Азії чи Африки.
Мені здається, у нас, українців, не менше співчуття, ніж у європейців. Але тільки ми так прийняли “своїх” із Китаю. Чому? Я зверну увагу на два моменти.
У “Левіафані” Гоббса природний стан людства описаний як війна всіх проти всіх. Кожен проти кожного. У Гоббса була своя теорія, як людство виповзає з цього стану. Християнство, як я його розумію, дивиться на це по-іншому. Важливу роль відіграє те, що Бог дає загальну благодать і створює природні зв’язки між людьми. Навіть останній грішник любить, як правило, свою матір і дитину. Хоч і сказано в Біблії, що “ввесь нахил думки серця людини тільки зло повсякденно” – але цей нахил, як правило, змінюється, коли йдеться про рідних і близьких. Далі природнє коло прив’язаності та любові розширюється: від сім’ї до родини, від родини до села, від села до району і далі до країни. Єдність культури, звичаїв, мови зближує людей. Ба більше, культурна, національна ідентичність часто переважає навіть релігійну. У більшості випадків бельгійцю-християнину ментально ближчим буде бельгієць-атеїст, ніж камерунець-християнин. Часто національна ідентичність приводить до протиставлення “наших” і “чужих” – і тоді можуть виникати ганебні прояви націоналізму, ксенофобії. Але вона може і єднати, солідаризувати людей. Якби людина народжувалась такою доброю, як здавалося просвітникам, і все людство було єдиним братерством, де кожен піклується про кожного, то виокремлення “своїх” призводило б тільки до гіршого. Але якщо людина за природою грішна, то виокремлення “своїх” мало б спонукати її відкласти природний егоїзм хоча б заради “найближчих” ближніх. Не можеш любити самарянина – полюби хоч “свого” юдея. У інших народів це працює краще, ніж у нас.
І друге. Так само як завзяття і жертовність не виграють війну, так само й співчуття недостатньо, щоб впоратися навіть з таким викликом, як прийняття наших громадян з Китаю. Потрібні міцні інститути. В інших країнах спокійніше приймають людей із Китаю не тому, що більш співчутливі. А тому що покладаються на силу державних інститутів. А українці не довіряють державі. Ця недовіра у всьому змушує бачити підступ і небезпеку. І тоді найменшої і найбезглуздішої чутки достатньо, щоб почати панікувати. В цій неспроможності наших державних інститутів винна не тільки чинна влада. І не тільки минула влада. Це наша спільна біда як народу. І в першу чергу нам, українцям, треба дорікнути саме в цьому: ми продовжуємо із якимось божевільним завзяттям руйнувати державні інститути, навіть ті крихкі, що є.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Дмитро Бінцаровський

PhD (Теологічний університет м. Кампен, Нідерланди). Працівник Євангельської реформатської семінарії України та Теологічного університету м. Кампен. Автор книги "Історія сучасного богослів'я".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button