Для життя

Від слів своїх виправдаєшся, від слів своїх засуджений будеш

На перший, дуже поверхневий погляд, більшості людей може видатися, що немає нічого більш легкого для виконання, ніж заповідь, яка забороняє наклеп. А дарма, це тільки так здається. Наклеп став лиш витонченішим, більш «правдоподібнішим».

Ні, зовсім не обов’язково осуджувати людину, щоб створити їй погану славу! Достатньо сказати про неї частину правди, розповісти про її недоліки і нічого не сказати про достоїнства. Результат буде таким же. Вміло сказана напівправда діє сильніше за обман, бо вона пробуджує нашу уяву, домальовуючи все найгірше. Назви тільки один недолік, а ми вже вигадаємо все решту і зі звичайної людини зробимо монстра.

Якось психологи провели експеримент, який наглядно ілюструє роботу нашої уяви. Двом групам людей показали один і той же портрет, одній групі сказали, що це вчений, а іншій, – що це злочинець. У першому випадку учасники експерименту відзначили розум, великодушність, доброту і відкритість відображеної на портреті людини, а у другому – тупість, злобу, дріб’язковість і відлюдкуватість. Особливо всіх вразили очі: уважні і співчутливі у першому випадку і порожні і байдужі – у другому.
Плітка, передана кимось, через марнославство, через бажання підвищити власну значимість, принизивши іншу людину, може відіграти вирішальну роль, будучи «прикрашеною» і багато разів повторюваною. Так створюється погана репутація, яка часто змушує носія поганої слави підкорятися чуткам про себе.

Силуан Афонський просив своїх учнів ніколи не поспішати говорити про когось погано. Спочатку, радив він, розкажи про нього хороше, а потім – те, що не так, як потрібно. Можливо, тому в молитвах до Господа часто звучать прохання визволити від поганого слова і наклепу – не рідше, ніж від меча і вогню.

Як Біблія ставиться до наклепу

Господь у Святому Письмі вчить бережно відноситись до слів і обережно висловлюватися про кого-небудь: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!» (Матв.12:36). Важко уявити собі, що у звичайному житті комусь прийде в голову оббрехати ближнього чи осудити його перед друзями. Але, тим не менше, ми робимо це постійно, коли критикуємо когось, навішуємо ярлики. Писання вчить нас іншому відношенню до ближнього: «Я ж боюся, щоб, прийшовши, не знайшов вас такими, якими не хочу, і щоб мене не знайшли ви таким, якого не хочете, хай не будуть між вами суперечка, заздрість, гніви, обмани, свари, нашепти, пихи, безладдя…» (2Кор.12:20).

Ще не так давно у нас прямий наклеп на ближнього був поширеним явищем і завідомо брехливий донос – нормою поведінки: «Молот, і меч, і гостра стріла, людина, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий» (Пр.25:18). Неправдиве свідчення вбивало у прямому змісті слова.

Схожі статті

Потрібно сказати, що сьогодні ми переживаємо часи, коли всі якості людини дуже контрастні. Коли правда-то правда, коли обман-то обман. Але сьогодні звичайна людина скоріше відмовиться взагалі від якогось свідчення, «стукач» не дуже приємна характеристика, яку можна почути на адресу небайдужої до несправедливості чи злочину людини. Що ж робити? Пройти повз несправедливості чи заявити про неї у відповідні інстанції? А як поводити себе на суді, якщо твоя правда може коштувати людині свободи? Це нелегкі запитання. Вони особливо актуальні зараз, не бажаючи заплямувати себе доносами, люди стають байдужими до зла. Біблія негативно ставиться до наклепу і пліток.

Біблія закликає нас до активного втручання, щоб попередити неправедні діла. Є свідчення, що апостол Іван Богослов, бувши у похилому віці, побіг за юнаком, який став на злочинну дорогу, щоб переконати його зійти з цього шляху. Юнак пожалів старця, що задихався від нестачі повітря і, вислухавши його, покаявся.

Особисте неанонімне звернення, готовність при свідках відстоювати не свої, а біблійні принципи зі збереженням доброзичливого, повного християнської любові відношення до людини – це той шлях, який принесе добрі плоди.
Ті, хто вірують в Спасителя, покликані бути Його свідками по всій землі. Коли людина називає себе християнином, але не являє собою Христа, то лжесвідчить про Нього, і на жаль, знайдеться чимало людей, які відвернулися від Бога після зустрічі з недостойними християнами.

Біблійні заповіді недвозначні, однозначні для тлумачення і не можуть викликати різночитань. Однак життя ставить перед людиною нелегкі етичні завдання. Застосування заповідей на практиці не можна звести до виконання списку приписів, своєрідної інструкції по застосуванню. Апостол каже, що «…бо буква вбиває, а дух оживляє» (2 Кор. 3:6). Тому і неможлива автономна етика, мораль без Бога. Людині важко вирішити, як поступати в тому чи іншому випадку, якщо вона не слухається Бога.

Тому слід молитися до Бога, поглиблювати свої знання Писання, щоб розуміти Божі повеління і правильно застосовувати.

Петро Коломійцев

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button