Блог Сергія Головіна

Етика культурної відносності

Культурний релятивізм (від латинського relativus, відносний) – один з найбільш поширених в ХХ столітті етичних напрямків. Для нього характерне заперечення будь-якого єдиного загального етичного консенсусу. Відповідно до цього підходу добро є те, що дана людина в даний момент часу і на даному місці вважає добром. Єдиних етичних принципів бути не може. Відмінності переконань і принципів визначаються неоднаковістю потреб людей і соціальних умов, в яких вони знаходяться. Етичні «норми» культурно обумовлені і носять описовий, а не наказовий характер. Будь-яка моральність є всього лише сукупністю звичаїв. Даний підхід характерний для так званої «епохи постмодернізму», і є результатом розчарування в плодах «епохи просвітництва», одіозно визначається як «модернізм».
Умовною віхою, від якої ведеться відлік початку епохи модернізму, вважають Французьку революцію 1789 року. До цього, в період, що отримав згодом не менш безглузду назву «премодернізм», етичний консенсус європейського суспільства формувався на основі релігії. Просвітителі проголосили звільнення від релігійного етичного консенсусу і оголосили про встановлення нового – на підставі розуму.
Розум проголошувався царем-визволителем, вищим критерієм істини. Шляхом до звільнення ставало отримання людиною знань через освіту. Наука повинна була забезпечувати розвиток цієї свободи. Людина оголошувалася вищою мірою всього, а метою природи і культури, так само як і засобом її досягнення ставав прогрес. На перше місце були поставлені цінності Французької революції – свобода, рівність, братерство.
Всупереч очікуванням, замість формування нового консенсусу «світанок розуму» привів лише до плюралізму думок. В результаті, вийшло точно за Оруеллом: «усі рівні, але деякі рівніші, ніж інші»: якщо немає єдиних моральних норм, прав той, у кого є право вирішувати, хто правий. Коли ж вас і вашого опонента розділяє ствол автомата, сила ваших аргументів залежить від того, по який бік цього ствола ви перебуваєте. На практиці свобода виродилася в безмежний індивідуалізм, а братство і рівність – в ще більше соціальне і економічне розшарування суспільства. Замість обіцяного консенсусу розум привів до повного плюралізму думок.
Мудрі кажуть: не хочеш розчаровуватися – НЕ зачаровуйся. Модернізм «звільнив» західне суспільство від «релігійної залежності». Але захоплення ілюзією побудови нового етичного консенсусу на раціональній основі породило розчарування в ідеї консенсусу як такої.
Прекрасним втіленням цього розчарування є фінальна мова Еверетта, головного героя в знаковому фільмі Джоела і Ітана Коенів «О де ж ти, брате?». Фільм переносить сюжет гомерівської Іліади в контекст півдня США середини ХХ століття. І ось, в самому кінці Еверетт (у виконанні Джорджа Клуні), чудесним чином уникнувши смерті, заявляє: «Всьому, що трапилося, є цілком наукове пояснення … Південь скоро стане іншим! … Кінець всяким забобонам і марновірству. Ми побачимо прекрасний новий світ: скрізь будуть дроти і електрика – справжній вік розуму! Як колись у Франції ».
Звільнившись ще і від гніту «визволителя-розуму», європейська культура повернулася до плюралізму думок і етичного релятивізму, які були властиві античності. Такий стан суспільства отримав ще більш одіознішу назву «постмодернізм» (умовною віхою його початку вважають падіння Берлінської стіни в 1989 році).
Якщо модернізм все ще визнавав об’єктивний характер моральних категорій добра і зла, то постмодернізм визнає лише суб’єктивні добро і зло. До того ж в контексті релятивізму поняття «істина» також відносне (див. Івана 18:38). Єдиною загальновизнаною чеснотою постмодернізму стає толерантність (тобто терпимість до всього іншого). Але і вона не абсолютна, тому що закликає бути нетолерантними по відношенню до нетолерантності.
В кінцевому підсумку культурний релятивізм, що тяжіє до постмодернізму, привів суспільство до втрати самої здатності знайти консенсус, і обернувся ще більшим розчаруванням. Деякі вважають, що ми тепер вступаємо в якусь нову епоху, яку доречно було б називати «пост-постмодернізм». Якщо критерієм істини «премодернізму» служила віра, модернізму – розум, а постмодернізму – думки, то «пост-постмодернізм» висуває новий критерій – інтуїцію. І це вже вселяє певну, нехай слабку, але надію! Адже в людину Творцем закладена інтуїтивна здатність розрізняти добро і зло, названа совістю.
У концепції культурного релятивізму є дві серйозні проблеми. По-перше, культурний релятивізм взагалі не дає підстави для етичного вибору – кожен може робити те, що йому самому заманеться (розсудить за благо). По-друге, відкидання абсолютних етичних абсолютів внутрішньо суперечливе: якщо моральних норм не існує, то ніщо не може оголошуватися неправильним, в тому числі і встановлення моральних норм.

Більше про постмодернізм:

Сильною стороною культурного релятивізму є визнання важливості культурної контекстуалізаціі застосування моральних норм. Так, християнські етичні принципи кроскультурні. Вони витримали дві тисячі років апробації в різних культурах і народах. Але, тим не менш, вкрай важливо застосовувати їх відповідно до культурних контекстів, відрізняючи абсолютні моральні аспекти їх втілення від культурно обумовлених.

За матеріалами книги “У пошуках волі Божої”

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button