Я і суспільство. Свій серед чужих

0
Поширень
Pinterest Google+

Християнин для суспільства ніколи не був своїм. Але він не може жити так, щоб суспільство стало для нього чужим. Він не від світу, але посланий у світ і служить для світу, для його спасіння і преображення. Християнин завжди свій серед чужих, чужий серед своїх. Про це дуже добре сказав Юстин Мученик, відомий як Юстин Філософ: «Християни не відрізняються від інших людей ні країною, ні мовою, ні традиціями. Але, проживаючи в еллінських і варварських містах, де кому дісталось, і, поділяючи традиції тих жителів в одежі, в їжі і у всьому іншому, вони представляють дивний і направду надзвичайний спосіб життя. Живуть у своїй батьківщині, але як приходні; мають участь у всьому, як громадяни, і все терплять як чужаки. Для них всяка чужа країна є батьківщиною, і всяка батьківщина – чужа країна. Живуть на землі, але є громадянами неба… Що в тілі душа, то у світі християни. Душа поширена по всіх частинах тіла, і християни по всіх містах світу». Юстин був одним з перших апологетів християнства в середовищі культури, яка була сучасною для нього, відомим вчителем, інтелектуалом в елітному греко-римському суспільстві. Відомо, що Юстин був обезголовлений під час гонінь при імператорі Антоніані (в 60-ті, рр. II ст.). Він оберігав себе від світу, але при цьому активно брав участь у його поневіряннях, розмовляв на його мові, був духовним авторитетом для сучасників.

Кажуть, що ми живемо в гірші часи, і тому досвід Юстина нам не підходить. Але я ризикну висловити непопулярну думку: суспільство, в якому ми живемо сьогодні, нічим не гірше за греко-римський світ, і точно не гірше за Содом і Гоморру. Тому не можна списувати свою бездіяльність і депресію на «останні часи» і «безбожну культуру». Залишається відкритим запитання: як же нам бути? В чому наше покликання по відношенню до сучасного суспільства? Яку позицію зайняти – оборонну чи наступальну? Що можна і потрібно змінювати у нас самих і в суспільстві? Що нам робити в суспільстві, яке намагається жити без Бога і в той же час гине без Нього?
Оберігати себе від світу – це головне, про що молився Христос. Він не хотів, щоб Його учні розчинилися у світі, втратили себе. Адже дуже важко не погодитися з думкою більшості, бути принциповим, коли процвітає корупція, узаконений гріх та спотворення стають нормою. Дуже важко бути християнином у суспільстві, де все дозволено, а про Бога заборонено говорити. Оберігати себе – це означає бути вірним своїм переконанням та належати іншому, неземному Царству. Григорій Сковорода просив написати на його надгробку: «Світ ловив мене, та не впіймав». Світ завжди буде претендувати на молодих, красивих та розумних. Але, найкраще, що ми можемо зробити зі своїм життям – це присвятити його Богові. Тобто, бути вірними своєму призначенню. Ми спаслися від світу і прийшли до Бога. Тепер ми знову повертаємось у світ, але не для того, щоб стати його рабом, а для того, щоб розповісти про свою віру.

Слово «світ» має багато значень. Світ – це гріховна реальність, дух часу, мода на задоволення будь-якою ціною. Христос негативно його оцінює. Але світ – це також суспільство живих людей, на яке можна і треба впливати. В чому ж полягає призначення християнина по відношенню до суспільства? Християни – це ті, хто не байдужі до своїх ближніх, до своїх співвітчизників, сусідів, колег та друзів.

Наша відповідальність – це те, як ми впливаємо на тих, хто поряд нас. Наші ближні потребують допомоги. Ближній – це людина, духовні пошуки та духовні потреби якого кидають мені виклик. Суспільство, його культура, мораль, духовність формуються як сума наших зусиль. Залишаючи суспільство сам на сам, християни не сміють дивуватися, що все так погано… Що наша країна лідирує за темпами розвитку епідемії СНІДу. Що ми займаємо перше місце за підлітковим алкоголізмом.

Християни вірять в силу перемін. Якщо кожен християнин буде вірити та боротися за «Україну євангельську», то це зробить нас усіх разом непереборною духовною та суспільною силою. Україна має згадати своє християнське коріння і на ділі показати свою віру. Навіть після Голодомору та Чорнобиля нове покоління християн в Україні звертає на себе увагу всього світу. Постхристиянська Європа та православна Росія потребують доброго прикладу. Після усіх революцій нам необхідна революція євангельська в житті та серці кожного українця.

Християни в суспільстві – це надія. Суспільство ж без християн залишено само на себе: немає виходу з кризи, немає критичної оцінки, немає свідчень про надію. В суспільстві, де усі набридли та «дістали», лише Євангелія може відповісти на втому та відчай. Розчаровані люди закрили серця, очі та вуха, як можемо до них достукатися?
Свідчити на спільній мові. Потрібен щирий діалог про те, що найбільше наболіло. Запитаймо себе:
Чи здійснюємо ми спроби зрозуміти людей, що живуть біля нас, чи, може, дивимося на них через призму власних упереджень?

Чи можемо говорити з ними на спільній мові, а чи кожен із нас говорить на своїй і ми один одного не розуміємо?
Наша релігійна лексика не зрозуміла для більшості людей. Всі наші «брат», «сестра», «помазаніє», «благословіння» – неприродні та чужі для суспільства. Говоріть з людьми на людській мові, яка зрозуміла, проста та природня. Розмовляйте та спілкуйтеся, а не здійснюйте пропаганду!

Ще одна проблема – це релігійні штампи. Коли ми спілкуємося з людьми, які нас оточують, то починаємо ховатися за близькі нам «духовні» формули, які запам’ятали з проповідей. Як результат, наша бесіда перетворюється на набір цитат, речівок та лозунгів. Це відштовхує. Краще сказати не багато, але щиро. Якщо чогось не знаєте достатньо глибоко – так і скажіть. Вашу щирість цінуватимуть.

Ми маємо багато чого навчитися у своїх співвітчизників. Христос похвалив кмітливість та активність світських людей: «…Бо сини світу цього хитріші від синів світла в роді своїм. І Я кажу вам, здобувайте собі друзів багатством неправедним, щоб, коли його не стане, прийняли вас у вічні оселі». (Лк. 16:8,9). Наші співвітчизники активно живуть, тоді як багато хто з християн бояться жити та тільки спостерігають спідлоба за іншими. Необхідно не лише критикувати політику, культуру та бізнес, але й створювати свою альтернативу. Створювати свої фільми, писати свої книги, організовувати свої об’єднання та підприємства. Заохочувати в церкві творчий та діловий підхід.

Суспільство потребує християнського погляду на культурні та соціальні процеси. Дуже важливо побачити у всьому поганому, що відбувається в сучасному світі, живі пошуки Бога та сенсу життя. Вслухайтесь, про що співають, кричучи душею, наші сучасники.

Християнин покликаний бути в епіцентрі суспільного життя. Євангельська віра не замикається у церковних стінах, але впливає на всі боки суспільного життя, преображає культуру та науку, бізнес та політику. Кожен може проповідувати на мові своєї професії, може бути християнином у житті, а не тільки в церкві в неділю.

Христос говорить, що наш ближній – не сусід по лавці в синагозі, але потребуючий іншої національності. Хто є моїм ближнім? Мій співвітчизник, який живе без Бога. Молодий наркоман, який «опустився». Молода красива жінка з розбитим серцем та втраченою долею. Школярі, які «підсіли» на пиво та «траву».

Поглянь навколо. Там, де ти бачиш потребу – саме там є місце твоєї участі. Ми живемо в страшному світі, але Христос посилає нас у світ. Ніяка епоха та ніякі обставини не відміняють Його доручення.

Михайло Черенков

Попередня стаття

Парламент проголосував за резонансні зміни до трудового кодексу

Наступна стаття

Серце Бога - Марія Звірід

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *