Для життя

Віра – основа життя

Україна переживає один із найдраматичніших періодів власної історії. Революція Гідності, анексія Криму, війна, агресія, протистояння, побої, поранення, розстріли, убивства, смерті, поховання. Це слова, які за останній період стали визначальними й характерними для пояснення подій, які, ніби в калейдоскопі, змінюють одна одну, щоденно додаючи драматизму в цей нескінченний потік подій. Вони породжують безліч питань у головах людей. На жаль, найчастіше ці питання залишаються без відповіді. І пов’язано це з тим, що ми або не там шукаємо, або чуємо лише те, що прагнемо почути, те, що людському серцю до вподоби.
То де ж знайти відповідь, причому правдиву, на безліч запитань, породжених  болями, ранами, відчаєм? Де знайти надію? Який до неї шлях? Відповідь є. Не ми перші й не ми останні переживаємо страждання й випробування. Через глибокі кризи в історії проходили окремі люди й цілі народи. Кризи, іноді, охоплювали й увесь світ.
Біблійна історія розповідає нам про Ізраїль – Божий народ, який не один раз опинявся в кризі. Одного разу Бог, звертаючись до народу Ізраїля через пророка Єремію, сказав: «Зупиніться на дорогах і роздивіться, і запитайте про стежки древні, де дорога добра, – то нею ідіть, і знайдете спокій душам вашим». Вони ж сказали: «Не підемо» (Єр. 6:16).
Результат відомий – агресія, облога, полон у Вавилоні, одне слово, лихо. У Біблії читаємо, що «у Господа суд з мешканцями краю: нема-бо правди, ані милосердя, ані богопізнання. Невірні клятви, брехня, душогубства, крадіж та перелюби! Поставали насильниками, кров ллється без упину!» (Ос. 4:1-2). Дуже давно, за півтисячоліття до нашої ери написано, але ніби про нас, і ніби сьогодні про нашу українську всепоглинаючу корупцію, про ворожнечу та насильство, про розпусту й зрадливість, брехню, невігластво й безвір’я.

Кризи – це шлях до нових можливостей і вони не в економічному розквіті, не в добробуті, розкоші, комфорті, а в живій вірі, яка і є фундаментом християнської моралі, що веде до християнської поведінки, тобто християнської етики.

З погляду релігійності, українцям є чим пишатися. Такої кількості монастирів, храмів, молитовних будинків, капличок та інших зовнішніх ознак релігійності немає в жодній країні Європи.
То що ж таке віра? Дехто це слово вживає в множині й уважає, що віра – це конфесії. Інші пов’язують віру з містичними явищами і, відповідно, з містичним суб’єктивним досвідом. Християнська віра для одних – це народитися в християнській сім’ї, бути охрещеним за християнським обрядом, відвідувати церкву. Усе це важливо, але це не є головним, визначальним і первинним. Головне в християнській вірі – це стосунки з Особистістю. Без них усе зазначене вище не має ні життя, ні цінності, ні доброго плоду.
«А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр. 11:1). Віра мотивує, спонукає до дії. Віра не пасивно очікує бажаного. Віра спонукає віруючого активно здійснювати рух, досягаючи того, на що він сподівається, що є для нього бажаним, омріяним. Віра – засіб досягнення сподіваного. Сподіване невидиме, проте віра впевнена в невидимому. «…Віра, коли діл не має, – мертва в собі!» (Як. 2:17). Апостол Яків називає віру мертвою у тому випадку, коли вона пасивна, без діл. Діла є не причиною чи супутником віри, а її наслідком. Вони свідчать про наявність живої, реальної віри.

Реальна віра в Бога, це не лише пасивна згода з тим, що Бог є, а й визнання Бога тим, ким Він є насправді, і підкорення Йому.

«Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння» (Рим. 10:9-10).
Вірують серцем – тобто по-справжньому, щиро, глибоко, з переконаннями. Віра про людське око, без глибокого внутрішнього усвідомлення й захоплення не є справжньою, живою, яка впливає на мислення і, як наслідок, на спосіб життя, не є Божою вірою.
Справжня жива віра приносить прощення гріхів. Вона єднає нас із Христом, який, завдяки вірі, дарує віруючим у воскресіння Христове Свою досконалу, незаплямовану праведність.
Віра протиставляється ділам. Це означає, що Божу прихильність, любов, вподобання, виправдання людина може отримати виключно через віру в Спасителя і зовсім не через діла, не через виконання заповідей.
«Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої» (Рим. 5:1-2). Віра відкриває доступ до благодаті Божої – до Божої доброти, милості, прихильності. Благодать – це джерело всякого Божого добра, пов’язаного з духовним життям людини на землі та її надії на обіцяну вічну славу Божу. «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8-9).
Благодать стає доступною через віру. Через гріховність людині характерне невір’я. Невір’я – це теж віра, у будь-що, крім Божої Істини, відкритої в Божих Словах. Тому віра, як і благодать, яку ми отримуємо завдяки вірі, – це Божий дар. Це абсолютно ніяк не пов’язано з людськими здібностями чи можливостями, це те, що має небесне походження, дається Богом у дар, не має нічого спільного з людськими заслугами й позбавляє будь-якого права хвалитися собою чи своїм, але надає безмежне право на похвалу Христом і Його суверенною й незмінною благодаттю.
«Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6). Ніхто не може Богу сподобатись без віри. Бог не чує того, хто звертається до Нього без віри в те, що Бог є і що Він відповідає тим, хто до Нього приходить і хто до Нього звертається. Він відкривається і віддячує тим, хто Його шукає. Без віри Бога не шукають, не прагнуть Його знайти.
«…Праведний житиме вірою своєю» (Ав. 2:4). Праведний живе вірою, тобто живе невидимим, вічним, тим, чого сподівається й вірою досягає. Вічне, невидиме для нього реальніше, ніж видиме. Віра переносить нас від дочасного до вічного, від земного до небесного, від людського до Божого.
Метафора шлюбу на сторінках Біблії використовується для описання стосунків віруючих із Богом. Це ключова ідея християнської віри. Реальні зміни в житті людини можливі лише в контексті глибоких особистих взаємовідносин, через які кожна грішна людина може змінюватись, уподібнюватися Христу.
Свого часу комуністична ідеологія вже пропонувала й навіть нав’язувала етику п’ятої, шостої, сьомої, восьмої, дев’ятої і десятої заповідей, відкинувши Бога як джерело сили для достойної етики. Усі знають, що з того вийшло.
Лише близькі стосунки з Христом роблять людей спроможними зректися власного егоїзму, відмовитися від брехні, позбутися розпусти.
Нагадаю, криза – це можливість. Це можливість стати на міцний, непохитний фундамент, яким є Христос. Це можливість відшукати єдино правильну дорогу, якою є Христос. Це можливість підійти до Джерела, напитися Живої Води й отримати силу, щоб жити по-новому. Це можливість відродити надію. Лише в Христі наша надія!

Тарас Приступа

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button