Проза

Він знову відвалить камінь від гробу

«А Ангол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте» (Мт. 28:50)

Знаєте, буває, перечитуєш що-небудь знайоме – читаєш і раптом помічаєш те, чого раніше ніколи не бачив. Або буває, прочитане сотні разів, на сто перший відкриває таке вражаюче нове, таке дивне, що невимушено запитуєш себе: «Чи не спав я весь цей час?» Нове, як правило, кидається в очі, якщо читаєш із середини, а не спочатку, або якщо той, хто читає вголос, раптом зробив паузу не там, де зазвичай зупинялися ви. І ось – бах! Вас просвітило. Хапаєте книгу і хочете перевірити самі почуте, чи, бува, хто помилково не прочитав невірно. Перечитуєте і бачите, що так воно і є – все вірно. Сьогодні щось схоже сталося зі мною. Неймовірна історія про воскресіння Христа.
Одному Богу відомо, скільки разів я читав історію про воскресіння Христа – мінімум дві дюжини разів на Пасху і дві сотні разів між ними. Я пояснював  історію про воскресіння Христа іншим. Читав про неї. Роздумував над нею. Підкреслював її рядки. Але те, що мені відкрилося сьогодні, я раніше ніколи не бачив.
То що ж я побачив? Перш, ніж розповісти, дозвольте нагадати цю історію. Неділя, ще навіть не світає і небо темне. Повірте, це не мої слова, це слова Івана. «… було ще темно…» (Ів. 20:1). Отож, передсвітанковий час недільного ранку. Темно з п’ятниці. Темно – відрікся Петро. Темно – зрадили учні. Темно – злякався Пилат. Темно – страждав Христос. Темно – бенкетував Сатана. Єдине, ледь мерехтливе світло, йде від кількох жінок, що стоять віддалік хреста – стоять і дивляться (Мт. 27:55). Серед них дві Марії, одна мати Якова та Івана, друга Марія Магдалина. Чому вони там? Щоб покликати Його по імені. Щоб їхні голоси були останніми, почутими Ним перед смертю. Щоб підготувати Його тіло до поховання. Вони там, щоб обмити Його зранені ноги. Щоб змити кров із бороди. Щоб закрити очі. Щоб торкнутися до Його обличчя. Вони – там. Останні, хто покине Голгофу, і перші, хто прийде до гробу.
Ще навіть не світало недільного ранку, а вони вже залишили свої ліжка, виходять на дорогу, де ще темніше під схиленими деревами. Вони йдуть, щоб виконати важке завдання. І ранок обіцяє єдину зустріч, зустріч із мертвим Господом. Ви не забули, що дві Марії не знають про те, що це буде перша Пасха? Вони не можуть обговорювати, що сказати, якщо побачать Ісуса. Адже вони не мають жодної уяви, що у гробі порожньо і навіть не сподіваються знайти його спорожнілим. Напевно, був момент, коли подібна надія могла жевріти в них, але не тепер. Дуже пізно для чудес. Нерухомі ноги, які колись ходили по воді, руки, які лікували – нерухомі.
Страсна п’ятниця, Його благородні устремління прибили цвяхами до твого хреста! Марії прийшли, щоб «теплими ароматами помазати» холодне тіло і востаннє попрощатися з Тим Єдиним, Хто дав зміст їхнім надіям. Але не надія зараз веде жінок до гробу угорі. То – обов’язок. Або скоріше відданість, яка не вимагає нічого взамін. Та і що б тепер міг дати Ісус? Що би міг запропонувати мертвий? Дві жінки підіймаються вгору не за тим, щоб отримати, вони йдуть до гробу, щоб віддати. І немає мотивів благородніших. Ось і все.
І до нас теж приходить час, коли призначено любити без відповіді. Час, який вимагає давати гроші, не очікуючи вдячності; прощати тих, хто нас не прощає, прийти рано і залишатися допізна у той час, коли інші не прийдуть. Марії знали, що діло має бути зроблене – тіло Ісуса потрібно приготувати до поховання. Петро не відгукнувся допомогти. Андрій не став добровольцем. Ні прощених, ні вилікуваних колись ніде не було видно. Тому дві Марії вирішили все зробити самі.
А от цікаво, що, якби на півдорозі до гробу вони взяли і передумали? Що, якби, подивившись одна на одну і стенувши плечима, сказали: «І для чого все це?». Що, якби вони кинули все, а одна з них, заломивши руки, заридала: «Чому тільки мені до всього є діло, я і так втомилася. Нехай Андрій зробить хоча б щось, для різноманітності. Нехай Натанаїл проявить себе». Була, чи не було у них такої спокуси, не знаю, але радий, що вони не зупинились. Інакше все було б трагічно. Розумієте, ми знаємо те, що їм було невідомо. Ми знаємо, що Отець наш Небесний спостерігав за ними. Марії думали, що вони одні, але це ж було не так. Вони думали, що їхній похід до гробу залишиться непоміченим. Вони помилилися. Господь знав. Він бачив, як вони піднімалися вгору. Він відмірював їхні кроки. Страхи їхніх сердець викликали у Нього посмішку, а їхня відданість – була зворушливою. І, чекаючи на них, Він приготував сюрприз.
«Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва» (Мт. 28:1-4).
Чому ангел відкотив камінь? Для кого він зробив це? Для Ісуса? Я завжди так думав і радів, що ангел відвалив камінь, щоб Ісус міг вийти. Але чи для Ісуса потрібно було відвалювати камінь? Чи Бог потребує допомоги? Чи Той, Хто переміг смерть, настільки слабкий, що не міг відвалити камінь сам? («Ей ви там, допоможіть хто-небудь штовхнути цей камінь, щоб мені вийти!») Зовсім ні. У тексті складається враження, що Ісуса уже не було в гробі, коли відвалили камінь. Ніде в Євангелії не сказано, що ангел відвалив камінь для Ісуса. Тоді для кого це було зроблено?
Послухайте, що каже ангел: «Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він» (Мт. 28:6).
Камінь було відвалено – не для Ісуса, а для жінок; не для того, щоб Ісус міг вийти, а для того, щоб вони могли увійти і подивитися всередину! І тоді одна Марія дивиться на іншу і на обличчі її з’являється та сама посмішка, що і в той раз, коли з кошика діставали рибу і хліб. Колишня любов оживає. І раптом виявляється, що знову можна мріяти.
«Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!» (Мт. 28:7). Двічі говорити не потрібно. Вони повертаються і пускаються бігти в місто. Темнота розтанула. Сонце зійшло. Сина Божого немає в гробі. Але це тільки початок. Їх чекає ще один сюрприз.
«Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: Радійте! Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі. Промовляє тоді їм Ісус: Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, нехай вони йдуть у Галілею, там побачать Мене!» (Мт. 28:9-10). Майстер сюрпризів знову дивує. Він ніби каже: «Я не можу чекати більше. Вони стільки пройшли до Галілеї, щоб побачити мене; я неодмінно їх зустріну».

Більше про воскресіння Христа:

Такі чудеса Господь робить для тих, хто переповнений вірою. Навіть будучи старою, щоб мати дітей, Сара народжує. Давида простять навіть тоді, коли його провина занадто велика для прощення. І якщо навіть для обох Марій дорога дуже темна, то з’явиться ангел «в одежах, які виблискують», і з’явиться Спаситель, і жінки вже не будуть колишніми.
У чому повчання історії про воскресіння Христа? Всього в трьох словах. Не опускайте рук. У житті немає надії? Не здавайтесь. Дорога довга? Продовжуйте йти. Ніч темна? Не бійтесь. Господь спостерігає за вами. Звідки вам знати, можливо, в той самий момент Він повеліває ангелу відвалити камінь від гробу. Звідки вам знати, можливо, допомога уже в дорозі. Можливо, той, хто вас образив, уже готовий просити прощення. Можливо, вже є робота для вас. Не здавайтесь. Інакше молитва може залишитися без відповіді.
Господь і тепер посилає ангелів. І Він знову відвалить камінь від гробу.

Макс Лукадо

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button