Від якого серця Бог приймає подяку

0
Поширень
Pinterest Google+

Перший в історії людства день подяки відбувся, коли Каїн і Авель – діти Адама і Єви – принесли жертву перед лицем Божим.

«І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся» (Бут. 4:1-11).

Приносячи жертву Богові, брати усвідомлювали, що все – від Бога. Обидва принесли те, що мали, над чим трудилися. Чому ж Господь прийняв жертву Авеля, а жертву Каїна не прийняв? Можливі різні варіанти відповіді, мовляв, «Каїн давав не з добрим серцем», «Авель приніс кровну жертву», «Каїн приніс не найкраще» тощо.

Особисто для мене найприйнятніше тлумачення наступне: Каїн приніс від проклятої землі, і серця його не було в цій жертві. Авель, як написано в Євр. 11:4, приніс кращу жертву через віру, він зрозумів свою гріховність, він зрозумів, що винний, що має пролитися кров, і в жертву було принесено найкраще – первородна вівця. Отже, нашу подяку визначає стан нашого серця.

Каїн нічого поганого не зробив під час жертвоприношення, він теж приніс подяку Богові. Але Господь не прийняв його жертви і не звернув на неї уваги. Чому? Бог дивиться на серце того, хто приносить Йому подяку, і наша подяка показує наше серце. Вдячність без віри, це лише лицемірство.

Вдячність – це наближення до Бога серцем, а вже потім устами, ділами, жертвами, служінням.

Тому для нас усіх важливими є питання: з чим сьогодні наближаємося до Бога, з чим приходимо перед Його лице, врешті, від якого серця Бог приймає подяку?

У листі до Тимофія апостол Павло пише: «Великий же зиск – то благочестя із задоволенням» (1 Тим. 6:6). Задоволення – це дефіцит сучасності. Але ж незадоволене й ображене серце не може принести гідної подяки Богові!

Подивіться на приклад Каїна, який викриває справжній стан його серця. Бог попереджає його, Бог бачить, що лежить перед дверима його серця, Він знає, чим усе це закінчується, Він бачить наміри його серця, тому каже: «Каїне, зупинись!» А що ж Каїн? Зверніть увагу на тон його розмови з Богом. Чи був Каїн задоволений Богом? Звичайно, ні, у світогляді Каїна Бог був злим і жорстоким. «Як Він так міг зі мною вчинити?»

Каїн був злий не лише на Бога, але й на безвинного Авеля. Подивіться на його ставлення до Авеля. Замість радості за успіх брата, він переповнився заздрістю. Каїн незадоволений Авелем і в серці своєму виношує страшний план. Він почав шукати задоволення в помсті. Крім того, Каїн був незадоволений обставинами, він не захотів змиритися з тим, що сталося, і почав здійснювати свій підступний план. Його не задовольняла ситуація, в якій опинився, він був незадоволений Богом, Авелем (людьми), обставинами навколо себе. Причиною незадоволеного серця є ненаситне людське «я».

Є багато речей, які можуть викликати в нас незадоволення Богом. Наприклад, Він не здійснює мої плани, не чує молитви, Бог робить усе, що Він хоче, мені це не подобається. Ми часто незадоволені людьми, які нас оточують. «Як так можна чинити?» – часто обурюємося.

Коли людина фокусується на недоліках інших і цим починає жити, вона ніколи не буде задоволеною і щасливою.

Якщо людина живе всім тим поганим, що бачить у людях, вона просто нещасна. У нас багато обставин, які викликають невдоволення: хвороби, низька зарплата, відсутність власного житла, сімейні негаразди. Є безліч речей, яких не маємо, але які нам потрібні. А у когось вони є. Чому така несправедливість?

Справжня, приємна Богові подяка виходить лише з благочестивого і задоволеного серця. Запитаймо себе: чи я – задоволена людина? Чи задоволений я своїм життям? А своїм достатком? А своїм рівнем життя й усім, що маю? Апостол Павло радить: «Як маємо поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того», а перед тим вказує причину: «Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести» (1 Тим. 6:7-8). Якщо Бог дав нам їжу й одяг – слава Богові.

З іншого боку, маємо розуміти, від чого наше задоволення походить. Ніяка річ на землі не здатна нас задовольнити. Ніяка. Якщо у когось є мрія, що саме ця річ зробить його щасливим, повністю задовольнить, знайте: нічого в цьому світі вас не задовольнить, ні хороша машина, ні будинок чи квартира, ні престижна робота. Рано чи пізно відчуєте розчарування.

Чи задоволений я людьми довкола себе і як я ставлюся до них? – Це дуже серйозне запитання. Це важливий елемент нашої віри: як я настроєний стосовно людей навколо мене. Постійно помічаю і підкреслюю їхні недоліки, чи вчуся бути задоволеним тими, кого Бог послав мені на шляху і благословляю навіть негідних людей? Лише серце, яке вміє благословляти, може про інших говорити добре, а не осуджувати.

Якщо шукаємо фундамент для задоволення в людях, рано чи пізно наша будівля зруйнується. Маємо «виробляти» задоволення у своєму серці, а не отримувати його через людей. І це дуже велика і важлива різниця.

На черзі найважливіше запитання: чи задоволений я Богом? Кожен із нас може запитати: «Господи, чи я  задоволений Тобою Самим? Чи наповнює моє серце Твоя краса, Твоя сила, благодать Твоя, Особа Твоя? Чи достатньо мені Твоєї любові для щастя, Твого прийняття для повноти і спокою? Чи достатньо мені того, що Бог мене любить, про мене турбується, і я не прагну нічого шукати в людях?»

І якщо я Богом не задоволений, моя віра, моя подяка буде лицемірною, тому що тільки Він один наповнює нас цим життям, духом життя, силою дивитися на життя по-іншому. Тільки від Нього наше серце наповнюється небом, і ми розуміємо, що все, що пропонує Земля, – обман, це просто шлях в нікуди, шлях до розчарування, до краху моєї сім’ї, моїх надій і мрій. Тільки Він один є справжнім джерелом моєї насолоди, мого життя, моєї радості!

Чи задоволений я тим, як Бог до мене зараз ставиться? Чи задоволений насправді я тим, що Його Син дві тисячі років тому піднявся на хрест, страждав, умер за мене? Чи задовольнила, чи заспокоїла моє серце Його кров, Його смерть? Чи ті краплі крові, які на хресті проливалися, дали моїй душі спокій? Чи й досі я живу з тягарем гріха на плечах? Чи справді я повірив Євангелії Сина Божого, що Божий Син усе зробив і лише через віру Бог звільняє мене від гріха, і я знаю, ні смерть, ні зустріч із Богом – це не щось жахливе? Для всякого віруючого, хто Богом задоволений, смерть – це надбання, і Царство Боже – це мета, заради якої ми живемо, куди ми взагалі прагнемо. Немає кращого серця, ніж у Нього, ніхто не може вас більше любити, приймати, прощати, як Він. Не існує іншої особи, яка б так знала вас. Давид говорить: «Ти виткав мене в утробі матері моєї» (Пс. 138:13). Він захоплений цією думкою! Бог ткав його… Ми народилися, зробили свій перший подих, дихаємо цим повітрям, ходимо по землі, п’ємо воду, яка нам не належить, бо ми зі собою нічого в світ не принесли…

Як Його не любити? Усе створіння, все, що нас оточує, свідчить про те, що Бог нас любить. І, звичайно, найголосніше про Божу любов говорить нам хрест, хрест Його Сина. Якщо я у цю любов не вірю, не вірю, що на хресті відбувся доказ цієї любові, то просто Бога ігнорую. Найстрашніший гріх – це коли я байдужий до того, що відбулося на хресті. І Бог у вічності каратиме людей за те, що вони, проживаючи своє життя, були байдужими до Євангелії. Чули, знали, відвідували, були знайомі, але Христос був поза їхнім серцем. І в цьому трагедія всього людства. Чи зцілює Бог моє незадоволення Своїм Сином Ісусом Христом? Чи заспокоює мене Ісус, Який у мені живе, від моїх незадоволень? Чи запалює моє серце та істина, що Царство Боже наблизилося?

Скільки людей у світі сміються з Бога, різні дурниці про Нього пишуть, книжки видають жахливі, брехливі, а Бог їх благословляє, у них здорові діти, у них самих до смерті здоров’я хороше, Він їх благословляє достатком, тому що Він добрий навіть до злих і неправедних, і невдячних. І саме таке серце Він вклав у нас, і саме такого Він від нас чекає, і саме за прояви і ствердження у житті цих істин Бог нам подякує. Він радий бачити Своїх дітей слухняними, які справді вільні від світу.

Більше про вдячність і задоволення:

Отже, Бог приймає подяку з благочестивого і вірного серця, бо таке серце має віру і бачить Його. Що несемо сьогодні на Божий жертовник? Вдячне через віру серце чи гарно «нафарширований» язик, сердечну вдячність чи релігійні слова? Почнімо свою жертву з чистого агнця, як Авель, почнімо з подяки за Сина Божого, Який узяв на Себе наш гріх і, проливши кров, став мостом між нами і Богом, подякуймо Богові за достатність Його любові і турботи про нас, які роблять нас благочестивими і задоволеними.

Визнаймо, що не наша освіта, не міць наших рук, не добрі люди, а саме Бог, саме Він є причиною всіх наших благословень, всього доброго, що є в нашому житті. Бог – центр нашого життя, початок, причина і кінець усіх наших подяк. Отож, підходьмо до престолу з гідною жертвою – хвалою і подякою від серця.

Олександр Калінський

Попередня стаття

Вчений довів факт існування 53-х людей зі Старого Завіту

Наступна стаття

Чому маємо бути вдячними за здатність дякувати?

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *