Вдячність чи ремствування і заздрість

0
Поширень
Pinterest Google+

Досить часто люди ремствують, керовані почуттям заздрості. Людина порівнює себе з іншою, своє життя з життям оточуючих і доходить висновку, що хтось інший живе краще. Якщо запитаємо пересічну людину, чи задоволена вона своїм життям, імовірно, отримаємо заперечну відповідь. Людина відразу пригадає весь негатив сірих буднів: негаразди на роботі, проблеми в сім’ї, погіршення матеріального становища, економічну кризу…

Кілька років тому ми підготували Пасхальну програму для онкохворих людей. Попередньо домовившись із працівниками лікарні, поспішали на зустріч. Аби послухати програму, з палат вийшли люди різного віку. Але мені назавжди запам’яталися сумні дитячі очі, які виказували палке бажання: «Я так хочу жити!»
Ми розповідали вірші про Божу любов, співали пісні про воскресіння Христове, але серце стискалося від жалю до цих хворих людей. Дорогою додому я розмірковувала про людське життя, сповнене радості і страждань, про вкрай необхідний вибір людини – жити з Христом, Котрий зможе вгамувати не тільки фізичний, а й душевний біль. І знову згадала ті сумні дитячі очі…

А вдома мене зустріли радісні діти, які безтурботно гралися, сміялися. Увечері, ставши на коліна, я молилася за людей, які намагаються перемогти страшну хворобу, за надію в їхньому житті. Наприкінці прошепотіла слова вдячності: «Господи, дякую за дивовижний дар життя і здоров’я».

Чи цінуємо цей дар? Скільки ремствуємо, нарікаємо: «Усе не те… Усе не так…!» Нам завжди чогось бракує, ми постійно не задоволені.

Ще в біблійні часи народ часто виявляв своє незадоволення. Коли народ Божий разом із Мойсеєм прямував пустелею, Бог турбувався про ізраїльтян, захищав їх від небезпеки,  давав манну для харчування. «І сказав Господь Мойсеєві: ось, Я дощем дам вам хліб з неба, і нехай народ виходить і збирає щодня, скільки потрібно на день» (Вих. 16:4). Та народ не задовольнився манною. Ізраїлеві сини стали плакати… та казати: «Хто нагодує нас м’ясом? Ми пам’ятаємо рибу, яку в Єгипті їли задарма, огірки і дині, і цибулю, і ріпчасту цибулю і часник; а нині душа наша знемагає; нічого нема, тільки манна в очах наших» (Чис. 11:4-6). Боляче було чути це Мойсеєві, і «сильно запалав гнів Господній» (Чис. 11:10).

«У пустелі було надзвичайно багато отруйних змій та комах. Інколи здається, що народ про це забував. І знову нарікання, ремствування, незважаючи на Божі благословення, охорону. І лише сумні наслідки зупиняли непокірних людей…» («Мідний змій», Себастьян Бурдон).

Досить часто люди ремствують, керовані почуттям заздрості. Людина порівнює себе з іншою, своє життя з життям оточуючих і доходить висновку, що хтось інший живе краще: «Сусід живе в трьохкімнатній квартирі, а я в однокімнатній; колега отримує більшу зарплатню; я їжджу трамваєм, а він власним транспортом». Це жахливе почуття заздрості полонило свого часу багатьох біблійних героїв. Радість перемоги ізраїльського народу була затьмарена тим, що не всі лаври дісталися Саулу, серце якого було сповнене заздрості, – він заздрив Давиду. А розпочалося все з того, що перший в Ізраїлі цар почав порівнювати свої військові успіхи з успіхами одного зі своїх найближчих помічників.

Приступи заздрості позбавляють людину сну, апетиту, доброго настрою. Заздрість скинула Люцифера на землю, спонукала до повстання проти Самого Бога.
Перебуваючи в полоні заздрості, людина підіймає руку на іншу людину, коїть страшні злочини, відбирає те, що їй не належить, навіть людське життя. На жаль, люди забувають Десять Божих Заповідей і відчиняють двері свого серця для гріха. За егоїстичними намірами вони не бачать Бога, Котрий, як і колись, дбає про Свій народ і простягає руку допомоги. Чи вдячні ми Йому? Чи просто відвертаємося в інший бік, не помічаючи (чи не бажаючи помічати) Божої турботи?
Гадаю, нам інколи корисно порівняти своє життя з життям іншої людини, яка не має де жити і ночує в підвалі, радіє кусню черствого хліба; яка в результаті землетрусу втратила всіх своїх рідних. І тоді нам стане соромно за наше ремствування.

Розповідають історію про людину, яка скаржилася на важке життя, бо не мала чобіт, доки не побачила іншу людину без ніг!

А яким було життя Самого Бога, Творця Всесвіту, на нашій землі? Христос проповідував істину, переходячи з одного міста в інше. Чи мав Він розкішний палац? – Ні. – А дорогий одяг? – Ні. Його їжа була простою, інколи – звичайні колоски, зірвані при дорозі. Він, Цар слави, був задоволений простим, скромним життям.
І навіть коли Його незаслужено засудили на смерть, не нарікав. Там, на Голгофі, Христос звертається до Свого Отця: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34).

А коли ми, не зважаючи на Божі благословення, нарікаємо на життя, на Бога, чи не завдаємо знову болю Христові?

Інна Джердж

Попередня стаття

Шість способів здобути радість

Наступна стаття

Менні Пак’яо – «Без Христа я ніщо»

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *