Україно моя – Марія Звірід

0
Поширень
Pinterest Google+

Якби ти хоч сьогодні пізнала,
Що потрібно для миру тобі.
Щоб від болю ти більш не стогнала,
Не палали руїни в вогні.

Ти так мало жила незалежно,
Це ж тобі усього двадцять три!
А в очах твоїх синіх безмежних
Стільки розпачу, болю, біди!

І любили тебе й продавали,
І ділили тебе вороги.
Молодих твоїх хлопців вбивали,
Встигла стати вдовою вже ти.

Вишиванка роздерта на спині,
Чорним хрестиком – доля твоя.
І пече і болить всередині,
І горить під ногами земля.

А Спаситель схиливсь над тобою,
Свої крила широкі розкрив,
І чекає на тебе з любов’ю.
Він за тебе життям заплатив.

Скільки раз Він хотів всіх зібрати
Як та пташка під крила Свої,
Щоби мир непорушний Свій дати,
Щоб забрати від тебе жалі.

Він хотів турбуватись про тебе,
Бо ж Він Батько, Він любить тебе!
Нахиляв навіть сонячне небо,
Щоб тобі показати Себе.

Але ти не ступала до Храму,
І забула Священне Письмо.
Ти на торг поспішала щоранку,
Спраги святості ні, не було!

«Отче наш» похапцем проказавши,
Поспішала у справах своїх,
На коліна в молитві не ставши,
Не сповідала Богу свій гріх.

А тепер, коли втрачений спокій,
Ти про Бога згадала Свого.
Чи ціна не занадто висока?
Стільки ти пережила всього?

Підійми свої руки до Нього!
Українонько рідна моя!
Не туди повернула дорога,
Та жива ще надія твоя!

Коронуй у душі своїй Бога!
Він єдиний Владика і Цар!
І в тріумфі прийде перемога!
І у квіти вбереться вівтар!

Більше поезії про Україну:

Марія Звірід

Попередня стаття

Є дещо більше

Наступна стаття

Наша Пасха Христос

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *