Проза

Циганка Роза

Напередодні навчання дві подруги прийшли на автостанцію й стали чекати свого автобуса. Зненацька вони помітили стару огрядну циганку, що смалила цигарку й безтурботно крутилась у натовпі пасажирів, вишукуючи собі довірливих «клієнтів». Вгледівши новеньких дівчат, вона з неприхованим задоволенням поспішила до них.
– Молоді красуні – почала циганка жваво, – бажають знати своє майбутнє. Я вам у цьому допоможу. Вашу долю покажуть ваші руки і мої карти. Стара циганка Роза ніколи не бреше. Скажу вам усю правду, нічого не втаю, і недорого вам це обійдеться.
Дівчата насторожено відсторонилися від неї. Але та настирливо стала наполягати на своїх дешевих «послугах». Зрозумівши, що циганка не дасть їм спокою, Яна, котра була сміливішою, відповіла їй:
– Навпаки, тітко. Ви й не уявляєте, як ця Ваша «добра» послуга ворожіння може дорого обійтися всім, хто нею скористається.
Циганка Роза здивовано звела дугою свої густі брови й стала заперечувати:
– Та кажу ж вам, дівчатонька, що недорого. Дасте Розі стільки, скільки вам не шкода, і досить.
– Ні, нам і дарма не треба того вашого ворожіння, – продовжувала твердо Яна. – Ми обоє – християнки. І нашу долю знає тільки Живий Бог. А Ви, тітко Розо, краще залиште це дохідне заняття, бо воно дуже грішне. Слово Боже засуджує ворожіння, чародійства і все, що є мерзотою для Господа. Бог ненавидить цей гріх і плата за нього – смерть. А в часи Ісуса Христа всіх ворожок побивали камінням.
Циганка, вочевидь, почула про таке вперше, лише розгублено забігала чорними очима, шукаючи щось собі у виправдання.
– Не хочете, щоб поворожила, то й не треба. Дивись, ще камінцями погрожують, – якось ображено забурмотіла стара й відійшла геть.
– Шкода, що ми сьогодні не взяли зі собою духовних трактатів чи Нового Завіту, – мовила, жалкуючи, Яна, дивлячись їй у спину.
– Ти думаєш, її зацікавить, і вона його читатиме? – з сумнівом запитала подруга.
– Хто знає, може і до таких загиблих у забобонах душ колись прийде Боже прозріння.
Іншого разу, прийшовши на вокзал, вони знову випадково зустріли ту жінку. Циганка сиділа на лавці, розстеливши перед собою карти, не одна. Цього разу їй «пощастило» більше. Якась молоденька особа довірливо простягла старій свою руку й уважно прислухалася, що та їй «пророкує». Дівчатам було боляче спостерігати за ними, захотілося підійти й зірвати їй той «сеанс», відкликати те нерозумне дівча, не дати заплутати наївну душу страшними диявольськими путами…
Яна з одногрупниками стояла біля каси, коли стара Роза з’явилась у залі й почала пильно видивлятися нову «жертву». Примітивши студенток, вона впевнено направилася в їхній бік, як завжди приповідаючи свої улюблені примовки. Та, впізнавши в гурті знайомих вже дівчат, враз змінила інтонацію і з якимось презирством кинула до них:
– Це ви тут, християнки! – виділивши наголосом останнє слово. – Знаю, що ви ладні закидати мене камінням, але вам ворожити я сама не хочу.
– Не камінням, тітко Розо, – знайшлася одразу Яна, зрадівши такій нагоді й, згадавши, що у неї десь між книжками у торбинці було кілька цікавих трактатів, стала їх діставати.
Циганка недовірливо стежила, що дівчина може їй запропонувати. Не відразу вона зважилася взяти в руки ті дорогоцінні брошурки, де йшлося про визволення від окультних пут і небезпеку ворожіння та чарівництва. Яна, бачачи її вагання, подумки молилася за неї.
Вони вже від’їжджали від зупинки, коли Яна, що сиділа біля вікна, помітила щось надворі і, всміхаючись, легенько штовхнула подружку. Циганка Роза, вмостившись осторонь дороги, прямо на бордюрі, уважно переглядала подарунок. Подальша доля тієї звичайної старої циганки невідома, тільки більше вона їм на очі на автостанції не потрапляла.
Читайте більше про ворожіння тут:
Небезпека Андріївських ворожінь
Окультизм – апетит до надприродних знань
Сподіваємося, що якась зернинка залишилась у її серці з прочитаного, і в цю темну душу, може, теж заглянуло світло Господньої істини, що не згасне воно в ній, і стара циганка Роза понесе той маленький промінчик далі – до таких, як і вона, до свого народу, який гине в тяжких гріхах.

Людмила Калашнікова

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button