Святе Письмо в Русі – Україні

6
Поширень
Pinterest Google+

Українська рукописна книга, коріння якої перебуває в глибині віків, завжди посідала й посідатиме чільне місце в становленні та розвитку мови стародавніх і сучасних русів-українців. Мова йде про Святе Письмо і його вплив на наш народ.

За своїм хронологічним родоводом стала не тільки попередницею, предтечею,  а своєрідною матір’ю друкованої паперової книги, що передала своїй доньці набуті знання і навички, які остання зберегла і вдосконалила. В цьому її найбільша вага і значення. Особливо, це стосується української писемної книги і мови, що разом зазнавали всіляких переслідувань і утисків. Саме в русько-українських манускриптах зберігається чималий шар духовної культури українців, які дали яскраві зразки народної мови, і поштовх до розвитку красного письменства і художньої творчості.

Становлення першої української держави відбулося в часі, коли вже давно відійшла в минуле західна Римська імперія, а східна Римська імперія під назвою Візантія перебувала в апогеї свого розвитку. Називалася наша батьківщина на той час Руссю, а з плином часу дістане свою другу назву Україна.

Перші великі руські князі Олег, Ігор та Святослав провадили завойовницьку політику, особливо проти хозар та Візантійської імперії. Тому Київська держава швидко набула широкого розголосу серед європейських країн – з огляду на це обходилися з нею більш дипломатично. Відігравало тут свою роль і те, що на початку свого становлення Русь-Україна не була християнською державою, тому до всіх намагань руських князів заприязнитися з європейськими монархами, останні ставилися стримано.

Тільки після запровадження християнства в Русі 988 року українська середньовічна держава по праву посіла чільне місце серед країн Європи. З нею почали не тільки рахуватися, але й встановлювати дружні стосунки на рівні династичних королівських  шлюбів. Найвеличніші князі стародавньої Руси-України такі як Володимир Великий, Ярослав Мудрий та інші, мали за дружин доньок європейських і візантійських монархів, і своїх дітей одружували й видавали заміж також за дітей царських осіб. Так, донька великокиївського князя Ярослава Мудрого Анна Ярославна стала дружиною французького монарха Генріха I Капета. А сам Ярослав мав дружину Інгігерду, другу дочку шведського короля Олафа. За другим шлюбом  мав дочку візантійського імператора Анну. Під покровом двору знаходили свій захист і політичні вигнанці з різних європейських династій.

Разом з політичними успіхами у міждержавних стосунках молода українська держава почала набирати обертів і в духовно-культурній царині. Давні поганські вірування в різних богів, що побутували серед  русів, принаймні в Києві і довкола нього, не мали вже такої сили, що могла б і надалі зцементовувати державну єдність Руси-України. Тому стара релігія українців мала поступитися новій вірі в триєдиного Бога християн. Своєрідним христителем  України в нашій минувшині став великий київський князь Володимир, який охристився, перебуваючи у поході проти Візантії.  Прийнявши нову релігію, згодом він запровадив її по всій своїй державі.

З охрищенням руського люду в Дніпрі по всіх значних містах Руси-України починають закладатися школи і бібліотеки, будуватися храми. Із цими новаціями в релігійному житті, звісно, не могла стояти осторонь і справа навчання духовним основам і догматам нової віри. До цієї справи мало бути покликане молоде українське духівництво, яким стало чернецтво, а разом з тим і переклад Святого Письма на зрозумілу мову русів-українців.

Більше про Святе Письмо:

Святе Письмо в окремих своїх книгах прийшло в Русь-Україну раніше, ніж сама вона прийняла християнство, і українську землю відвідали слов’янські місіонери-просвітителі, брати Кирило і Мефодій. Припадає ця подія на середину ІХ століття після Різдва Христового, коли 860 року Кирило, подорожуючи з Візантії до хозар, зупинився в Криму, в місті Херсонесі, і знайшов  Євангелію і Псалтир, написані «руськими письменами», і християнина, який розмовляв руською мовою. На жаль, минувшина неймовірно мало зберегла відомостей про цей факт. Однак і цієї згадки достатньо, щоб зрозуміти турботу Бога за наш народ, «що сидів у темноті, побачив велике світло, а тим, хто, сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло».

Попередня стаття

Старокиївське Реймське Євангеліє

Наступна стаття

Остромирове Євангеліє

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *