Слово

0
Поширень
Pinterest Google+

Щоб журба не руйнувала душу,
Щоб тягар стомукий не здолав — 
Словом я палким тебе зворушу,
Тим, яким горів і не згорав.

Слово — блискавиця полум’яна.
Слово — це гостріше сотень лез.
Я у ньому не знавав кайданів,
Я у ньому для людей воскрес.

І від нього розколовся камінь,
Розчепився атом до дрібнин — 
Слово світить вічними віками
На зорю поетових вершин.

Від Шевченка, від Франка, від Лесі
У народі, що страждав, любив,
Лиш воно незборністю озветься
І зійде до всіх життєвих нив.

Слово рідне, слово невмируще…
Скільки в нім глибинності й висот!
Ти послухай — я тебе зворушу
Словом тим, що мовив мій народ.

Юрій Тітов

 

Попередня стаття

Як розпізнати неправду?

Наступна стаття

Здається мить...

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *