Домашня » Проза » Різдвяний вечір

Різдвяний вечір

0
Shares
Pinterest WhatsApp

Сутеніє. Лапаті сніжинки повільно вкривають землю. Біло навкруги. Тихо. В невеличкій хатинці весело блимають вогники гірлянд. Новорічна ялинка – запашна та пишна – дбайливо прикрашена дитячими руками, тішить око і душу.

Неподалік від ялинки, навпроти пічки, сидить юнак. Йому вже майже сімнадцять, але його худорлява постать, невисокий зріст та бліде обличчя видають його за тринадцятирічне хлоп’я.

Сьогодні Різдво. В Андрійка тепло й радісно на серці. Він з любов’ю оглядає свою кімнату. І хоча на нього понуро дивляться сірі стіни та убогі кутки, а в будинку холодно та порожньо, хлопець переповнений радістю. Адже тепер це – його дім! Напередодні він вигорнув з хати купу сміття, усякого дрантя, порожніх пляшок… Побілив стіни, вимив долівку, почепив знайдену на горищі картину, купив зелену красуню та трохи прикрас.

В кутку кімнати в пічці весело потріскують дрова. Грубка без дверцят, тому полум’я освітлює кімнату, даруючи тепло хлопчині.

Це перше Андрійкове Різдво у власній оселі, яка видається йому справжнім палацом: в уяві він ремонтує свій дім, обставляє затишними меблями…

Як чудово було б у теплій, чистій та охайній хатинці жити разом з мамою та сестричкою!


Та мама ось уже кілька років як померла, сестричку удочерили хороші люди…

Андрійко підкладає дрова в пічку, заворожено дивиться на полум’я, а спогади минулого починають зринати в його зболеній пам’яті.

Скільки себе пам’ятає, мама ніколи не жила разом з ним. Бабуся розповідала, що відразу після повернення з пологового будинку, вона поклала дитя на ліжко і пішла з дому… Жити своїм життям. Хоча назвати це життям важко: горілка, тяжкі похмілля, народження доньки, невдала спроба створити сім’ю, знову народження дітей, яких залишила чоловікові. Десь на цьому відрізкові життя її було позбавлено батьківських прав.

Перед очима Андрійка постає образ матері і сльози починають поволі котитися по запалим щокам, капають на долівку, серце стискає туга. Він так любив свою матусю і хотів завжди бути поруч. Як Андрійко тішився, коли вона була тверезою, коли просто міг її бачити. Він знав, що вона його любила! Чи просто понад усе цього бажав?!… Востаннє він бачив її у лікарні у важкому стані, вона поривалася встати, сина не впізнавала…

Як шкодував він, що не зміг сказати їй наостанок кілька теплих слів, обійняти…

Андрійко переводить погляд на ялинку, хоче перервати свої тужливі спогади, проте вони потужною хвилею знову накривають його свідомість.

…Коли він пішов у перший клас, у нього виявили паличку Коха. Він був маленький, кволий і виснажений. Відтоді його життя перенеслося у лікарні, санаторії на довгі дев’ять років.

Коли хлопчина підріс, падчерка його дядька навчила його просити милостиню. Випрошені гроші хлопчик віддавав бабусі, яку теж дуже любив. Колись вона була вчителькою, деякий час працювала навіть директоркою сільської школи. Бабуся читала Андрійкові книжки, навчала правильно жити. Її також вже давно немає серед живих…

Раптом хлопчина здригається. Його завжди лякала думка: що сталося б з ним, якби не та щаслива зустріч з жінкою, котра має екзотичне ім’я, коли він стояв з простягнутою ручкою, одягнутий у лахміття. Чимало хороших людей допомагали йому в житті. Однак, це знайомство перевернуло його нужденне життя. Ця жінка не лише поклала гроші в його брудну тремтячу долоньку, але й розпитала його хто він, де живе… Відтоді вона стала його янголом-охоронцем, постійно дбаючи про нього. Вона завезла хлопчика до Києва, помістила у лікарню, де його вилікували від туберкульозу. Вона висилала йому різдвяні подарунки, купувала іграшки й нові речі, в період канікул забирала до себе додому – в столицю. А найважливіше те, що вона навчила його віри в Бога, любові до Нього, вклала в хлопчину бажання жити за Божими принципами.

Так Андрійко пізнав, що Бог добрий та милосердний: Він не дав йому загинути в цьому жорстокому світі.
А ось нещодавно – напередодні Різдва – Бог подарував Андрійкові власний дім – постановою суду йому було присуджено половину будинку, де жила колись його мама. Яке це щастя – мати власний дах над головою, новорічну ялинку, свято!..

Поступово обличчя Андрійка стає спокійнішим, ще мить – і воно осяюється внутрішнім світлом: Андрійко схиляє голову у молитві. Він дякує за те, що рано в житті навчився цінувати тепле слово, ласкаву щиру посмішку, добру пораду, одежину з чужого плеча, черствий кусень хліба. За те, що хоча на своєму недовгому віку він бачив багато зла, проте зрозумів, що воно не в змозі подолати добра.

Також в молитві він обіцяє Богові, що коли виросте, то допомагатиме вбогим, стареньким, хворим. Ділитиметься добром і любов’ю, які дарував йому Господь через багатьох небайдужих до його горя людей.

Вже через хвильку солодка дрімота огортає хлопчину й з мріями про майбутнє він вкладається спати.
Різдвяна зірка, ласкаво усміхаючись, дивиться на нього крізь вікно…

…З того вечора минуло два роки. Андрійко виріс у вродливого юнака. Нині він здобуває фах електрика, планує продовжити навчання в інституті. Постійно відвідує церкву, молиться, читає Слово Боже.

Більше про Різдво:

З Божою допомогою, заощадивши свої сирітські гроші, хлопець провів до своєї оселі газ та встановив опалення, поставив нові пластикові вікна. Завдяки щедрості одного бізнесмена, Бог облаштував йому чудову блакитну ванну кімнату (про яку той і мріяти не міг, навіть у ту незабутню різдвяну ніч!) Навчився Андрійко також господарювати: самотужки відремонтував кухню, навів лад навколо будинку.

В майбутньому планує чесною працею заробити кошти на ремонт усього будинку, спорудити пам’ятники на могилі мами й бабусі.

А ще він мріє створити власну сім’ю, щоб любити і дбати про рідних людей, яких буде оберігати від усякого лиха, щоб його діток не спіткала його доля…

Ріта Квач 


Previous post

Кожен 10-й британець вважає що Санта-Клаус згадується в Євангелії

Next post

Різдвяна ніч

No Comment

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *