Домашня » Проза » Різдвяна історія

Різдвяна історія

6
Поширень
Pinterest Google+

Ану, відійдіть від мене, дворняжки! Фу! Фу! І яке ваше собаче діло, куди я йду? Ну добре, тримайте, свято все ж таки. Та і в мене радість – відхопив на ринку ковбаски практично задарма! І борошна на 20 гривень вийшло стільки, що вистачить на всіх, і ще й залишиться! Курочку ми вже обскубали, залишається лише пиріг спекти (тут вже дружина постарається) і все готове. Різдво – свято веселе, і сьогодні ми його відсвяткуємо на славу! Тим більше, що в цій справі, в Різдві, мається на увазі, я взяв безпосередню участь.

А було це так. Я мав невеликий готель біля дороги. Втомлені подорожні завжди з радістю ночували в мене, а я з радістю приймав їх. Їм відпочинок, мені – гроші. Життя текло своїм руслом, не дивлячись на безпорядки в Єрусалимі, не дивлячись на римський гніт і все решту. Але одного разу в мене заночували абсолютно незвичайні гості. На вигляд нічого незвичного – сімейна пара, приїхали з півночі на перепис, втомилися як собаки, дружині до всього ще і народжувати скоро. А у мене якраз всі місця зайняті. Що робити? Куди поселити? Відвів я їх у хлів, до корів і овець – звичайно палати так собі, але ж не на вулиці – під дахом, і тепло, і сінце є, де можна прилягти. Відвів я їх туди, а самого справи чекають – коридори підмести, гроші порахувати, дітей погодувати. Загалом, роботи не початий край.

Врешті, втомлений, вийшов на вулицю – подихати свіжим повітрям у тиші, а то в мене вдома від пожильців ні передихнути, ні відпочити не можна. І тут бачу – щось не те: ніч сьогодні безхмарна, а світло – хоч голки збирай. Ну, думаю, містика: вже і небо світитися стало. Та ні, звичайне нічне небо. Звідкіля ж світло? Обертаюся – на небі зірка засяяла нова, та не така, як усі – біленькі крапочки на чорному небі – а промениста, голубувата і трішки золотом виблискує. І яскрава – хоч примружуйся, коли дивишся. Та ще й світить прямо над хлівом. Можливо, Бог мені сказати щось хоче? А-а-а, ось у чому справа: я ж забув подоїти корову! Дружина прихворіла, і цю справу я взяв на себе, тому відро в руки, і вперед. Підходжу до хліва – а звідти чую, наче б то плаче новонароджений малюк. Ну, думаю, знову містика! Що це ще за немовлята в мене в хліві?

Заходжу – дійсно, лежить немовля, прямо в яслах прилаштувалося. Поруч – мати. Втомлена, і зовсім ще молода. Ну, і як годиться, безкінечно щаслива, надивитися на дитину не може. Поруч – чоловік: задоволений, на дружину мило дивиться. А на дитину – так, ніби на ангела дивиться. Тварини мої поруч стоять, з цікавістю в ясла позирають. І якось дивно я себе почуваю: ніби до царя в палати прийшов без запрошення. Ну, про сім’ю зрозуміло – я їх сам розмістив у цьому хліві, адже більше ніде. Про дитину теж – народилася тільки-що. Але все ж дивно: незвичайна якась дитина. І зірка нова, прямо на ясла світить.

Тут звідкіля не візьмись – заходять прямо в хлів пастухи зі села і стають на коліна перед яслами. Кажуть, прийшли поклонитися юдейському царю, який народився в цю ніч, і що про це сповістили ангели. Я так нічого і не зрозумів, але пастухів не вигнав, хай поклоняються, шкоди ж від цього мені не буде. А молока не дав, мені ще дітей годувати.

Потім поїхали вони від мене і стали наймати хатину в місті. Чоловік виявився теслею, і кілька разів я сам до нього ходив по справі. Одного разу (після того чи то рік, чи менше – не пам’ятаю вже) підійшов до мого подвір’я цілий караван верблюдів, ослів, коней, слуг і на чолі троє, одягнутих не по-нашому. Говорять, що то якість мудреці зі Сходу прийшли поклонитися новонародженому Царю. Ну, я їм дорогу показав до сімейки цієї, вони і пішли…

А через два дні після цього прокотилася по нашій околиці біда: цар наказав знайти і вбити усіх немовлят, молодших двох років. Кілька днів навколо чувся тупіт копит, солдатська лайка, дитячі крики і плач матерів. Мою сім’ю це горе обійшло, а у інших просто немає слів. Важкий тоді був час для нас.

Але найдовша ніч рано чи пізно завершується, і найчорніші хмари колись розходяться. Помер божевільний цар, і ми зітхнули вільно: припинилися нічні візити солдат і плач матерів. Новий цар не був кращим за попереднього, але вбивство дітей припинилося. Нова зірка, яка так неочікувано з’явилася, так само загадково зникла. Я постарів, діти виросли… Коли все набридало, знову хотілося чогось незвичайного… Але небо залишалося таким же темним, а нових зірок у найближчому майбутньому не передбачалося.

Одного разу, років через тридцять після цих подій, я прокинувся від дивного шуму на вулиці. Це були не просто галасливі пожильці, чи голодні корови. Здається, там хтось влаштував черговий мітинг. Поспати не дадуть! Вийшов я назовні. А там пів країни зібралося: Ісус, проповідник із Галілеї, проходить через наші краї і йде до Єрусалиму. А ось і він сам – звичайний такий собі чоловік, кажуть, він теслею у себе десь там у Галілеї був. Але коли придивитися пильніше, то виявилося, що Ісус був не просто проповідником. По-перше, проповіді його були дуже простими. Говорив він про те, що потрібно любити, турбуватися, не робити комусь того, чого собі не бажаєш. Ще говорив, що Бог – це як батько, який любить усіх людей і всім бажає добра. Ще він говорив, що прийшло Царство Боже, тобто пора всім покаятися і вірити в Бога.

Якби ми всі тоді того Ісуса послухали, то жити стало б легше. Але справа навіть не в тому. Подивишся на нього – відчуття таке, ніби ніч проминула і займається зірка. Не дивно, що заради нього, як мені розповідали, і податкові інспектори залишали свої діла і роздавали награбоване людям. Не дивно, що сліпі починають бачити, мертві воскресають. Коли Ісус проходить поруч.

Опинившись серед натовпу, я зустрівся з однією бабусею, її лице мені здалося знайомим. Десь я вже бачив цю жінку. Я заговорив з нею, і ось, що вона мені розповіла. Ісус, виявляється, її син. А народився він не в Галілеї, а в цих краях:

– Тоді нам потрібно було встигнути за документами, а в готелі не було місця. Тому господар відвів нас до хліва, де я народила. Немовля навіть поклали до ясел. Саме народження Ісуса було неймовірним: мені явився ангел і сказав, що в мене народиться Месія, який спасе нас. А потім Йосипу, моєму чоловіку, теж було видіння, щоб не дивувався тому, що трапиться.

Більше про те як народився Спаситель:

Та це ж в мене в готелі було! Народився Спаситель світу, довгожданий Цар, сам Бог прийшов тоді до мене. Чи це не чудо? А я навіть не знайшов Йому місця у себе в хаті! Відіслав Бога в хлів, подалі від очей, хоч з радістю прийняв би у себе вдома закордонних мудреців. Я не дав Йому молока, хоч для високопоставлених гостей їжа у мене знайшлася б. Який жаль! До мене прийшов Господь, а я не помітив Його. Слава Богу, що тепер маю можливість виправитися! Звичайно, що з цього дня Ісус завжди був у мене очікуваним гостем. У мене в хаті Він декілька разів навчав, поки не пішов у Єрусалим. В Єрусалимі Його вбили. Але учні Його розповіли мені, що бачили Його живим.

Пам’ятаючи Ісуса, я не здивувався: він міг померти, але не міг не воскреснути. Тим більше, що з його приходом минула темна ніч і розійшлися темні хмари. Займається зоря, з’являється сяйво, і не варто ховатися від довгоочікуваного світла.

Заславський Віктор.

Попередня стаття

Він був відданий своїй вірі. Останні слова Джорджа Буша

Наступна стаття

Знайшли перстень префекта, який наказав розіп’яти Ісуса Христа

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *