Реформація і ми

0
Поширень
Pinterest Google+

Весь християнський світ живе напередодні великого ювілею Реформації. 500 років тому почалася нова епоха – і для християнської церкви, і для всієї нашої цивілізації.

31 жовтня 1517 року чернець-професор Мартін Лютер прибив до дверей вітенгберської церкви свої 95 тез. В них він розкритикував зловживання католицької церкви і владу Папи відпускати гріхи за гроші.

Слід розуміти, що Лютер та інші реформатори ставили за мету відродити Церкву, повернути їй первісний вигляд і добрий вплив на суспільство. Латинською «реформація» означає виправлення, переміни, тому очікувалися переміни радикальні, але позитивні.

Мова йшла не лише про питання релігійні. Тоді Церква була найвпливовішим суспільним інститутом. Тому доля Церкви і долі народів, держав, культур були поєднанні як одне ціле.

До речі, в сучасній Україні саме Церкви користуються найвищим рівнем довіри, а це означає, що можуть зіграти ключову роль у реформуванні суспільства. Можна сказати і так: реформування суспільства почнеться з Реформації в Церкві.

Що нового принесла Реформація, як вона змінила християнство?

Відомі п’ять протестантських принципів: «Sola Scriptura» (Тільки Писання), «Sola fide» (Лише вірою), «Sola gratia» ( Лише благодать), «Solus Christus» ( Лише Христос), «Soli Deo gloria» ( Лише Богу слава). Ці принципи підкреслюють владу і славу Бога, вищий авторитет Його Слова, рятівну силу Божої Благодаті і вирішальне значення особистої віри.

Що зі спадщини Реформації важливо знати і розуміти в першу чергу?

  • По-перше, християнство – це завжди особиста віра і живі стосунки з Богом. Це не «ходити до церкви», це жити по вірі. Як заявив Мартін Лютер: «Людина спасає душу не через Церкву, а через віру». Натхненний уважним вивченням Біблії, Лютер заново відкрив для себе апостольські слова: «Праведний жити вірою буде» (Гал. 3:11).

Нам теж важливо зрозуміти, що християнство – не лише «віра батьків і дідів», але віра особисто наша і нашого покоління, тобто – це особисте знайомство і безпосередні стосунки з Богом.

  • По-друге, Реформація повернула вищий авторитет Святому Письму. Не Папа, не імператор, але Боже Слово має духовну владу вчити, судити, спасати. Сам Лютер відмовлявся визнавати традиції, авторитети і аргументи, які не основані на Біблії. «Справжній скарб Церкви – це пресвята Євангелія», – казав він

Українцям теж варто зрозуміти: дорожити варто не стільки християнською традицією, скільки Божим Словом.

  • По-третє, в християнстві і християнському стилі життя важливі особисті переконання. Лише ті принципи і цінності мають зміст, за які не страшно померти. Свою знамениту захисну промову перед імператором, князями і церковними ієрархами Лютер завершив так: «На сім стою, і не можу інакше. Нехай допоможе мені Бог». Сказати такі слова може лише людина віри, лише сильна і вільна особистість.

Сьогодні, в епоху безпринципності і всеїдності, споживацтва і пристосування, нам важливо вияснити наші християнські переконання і зберегти їм вірність. Нам важливо наважитись на самозвіт: відповісти самим собі, що саме робить нас християнами і чи готові ми стояти на цих принципах

  • Врешті, реформатори наблизили Церкву і світ, виправдали і освятили звичайне життя, світ і працю. Як говорив Лютер, «праця ченців і священиків, якою б важкою і святою не була б, ні на йоту не відрізняється в очах Бога від праці селянина в полі і жінки, яка працює по господарству».

Кожна людина має бачити у своїй професії покликання від Бога. І в цьому сенсі кожен – священик, бо служить Богу: примножуючи таланти, робить суспільство кращим, прославляє Творця, допомагає іншим людям, прикрашає світ творчістю.

Західна цивілізація, якою ми її знаємо тепер, стала можливою завдяки Реформації, яка відкрила в особистості великий потенціал і благословила людей на активну діяльність.
В Україні все ще складніше. Як бідкався Михайло Драгоманов, наша Реформація опинилася «перерваною». Російське православ’я підсилено боролося з цим західним впливом, хоч Реформація мала і православний прояв, наприклад, в ідеях митрополита Петра Могили або філософа-проповідника Григорія Сковороди.

Друга хвиля української Реформації була пов’язана з духовним пробудженням серед селян у другій половині XIX ст. Українці навчилися від німецьких колоністів читати Біблію і побачили в ній не лише духовні істини, але і секрет економічного процвітання, морального, здорового, достойного і благополучного життя. За любов до вивчення Біблії їх називали штундистами, а за хрещення у зрілому віці – баптистами.

Сьогодні наслідники Реформації в Україні складають біля двох процентів населення (євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської (п’ятидесятники і неоп’ятидесятники), лютерани, пресвітеріани, меноніти та інші). Але їхній вплив переважає їхню чисельність. Чому? Тому що вони знають силу особистих переконань і слухняні авторитету Біблії. Протестанти відрізняються працелюбністю, підприємливістю, активною доброчинністю, міцними сім’ями.

Звичайно, Реформація не обмежується протестантизмом. Реформація – як заклик до церковного оновлення і виправлення життя згідно віри – в тій або іншій формі властива кожній конфесії, це заклик загально-християнський. Тому християнські конфесії в Україні, розділені на традиції і політичні погляди, можуть зблизитись в спільній Реформації.

Ми, українці, дивимося на Європу, як стандарт життя, але мало думаємо про християнську основу цієї зразкової цивілізації життя. Без надійного духовного фундаменту благополуччя, безпека, свобода, гідність і справедливість недосяжні. Сучасній Європі потрібно укріпити цей фундамент, а нам ще треба його закласти. Без продовження Реформації, її бачення, принципів і цінностей, Європа не має майбутнього. Без спадщини Реформації, без долучення до неї, Україна не має шансів стати християнською і європейською, сильною і процвітаючою нацією.

Ювілей Реформації нагадує нам про християнські принципи суспільного життя, духовні умови процвітання, а також про ключову роль церкви в реформації себе і суспільства.
Ця історична дата ставить перед нами запитання: наскільки ми готові змінитися, щоб здобути шанс на інше, християнське майбутнє в Європі.

26 серпня президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про святкування в Україні 500-річчя Реформації», Цей указ дає початок цілій серії подій церковного, суспільно-політичного, культурно-освітнього характеру.

Більше про ювілей Реформації:

Вже сам собою факт говорить про багато чого: що українські політики шукають духовні ресурси, які б могли реформувати країну.

Для європейців Реформація – це те, що трапилося в Німеччині 500 років тому, що сформувало (або реформувало) і продовжує реформувати Європу.

Для українців реформація – це те, що ще має відбутися, що має сформувати і реформувати українську націю як християнську і при тому європейську

Ось чому, дивлячись на європейське минуле, на подію Реформації з повагою і цікавістю, ми бачимо свою Реформацію попереду – як завдання, заклик і можливість.

Михайло Черенков

Попередня стаття

Чи може Бог говорити через стихійні лиха?

Наступна стаття

Верховна Рада відмінила неадекватне оподаткування релігійних організацій

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *