Помилкове розділення. Держава і церква
Принцип відокремлення церкви від держави означає те, що держава, з одного боку, не покладає на релігійні об’єднання будь-яких функцій державної влади (тобто не дозволяє церковним структурам втручатися в управління країною) і, з іншого боку, – сама відмовляється від втручання як в діяльність релігійних об’єднань, так і в визначення громадянами свого ставлення до релігії і церкви.
У кожному розвиненому громадянському суспільстві невід’ємне право людини на свободу віросповідання закріплене або безпосередньо конституцією, або ж правовим актам, які мають той же статус (як, скажімо, Перша поправка до Конституції США – «Конгрес не повинен видавати жодного закону, що відноситься до становлення релігії або того що забороняє вільне її сповідання»). А, наприклад, в 35-й статті Конституції України задекларовано ще й свобода світогляду.
Це повинно було б означати, що при наданні громадянам країни освіти, ті мали б отримувати рівний доступ до інтерпретації фактів які викладаються в підручниках у світлі різних світоглядів. Але спробуйте заїкнутися про впровадження в шкільні програми ідей креаціонізму. Вам відразу ж нагадають, що церква у нас відокремлена від держави, а школа – від церкви. Вступники так не розуміють (або – вдають, що не розуміють), що тим самим як раз і порушують цю норму конституційного права. Адже та ж сама стаття Конституції проголошує: «Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова». Це відноситься і релігії атеїзму або гуманізму.
Принцип відокремлення церкви від держави означає лише те, що держава, з одного боку, не покладає на релігійні об’єднання будь-яких функцій державної влади (тобто не дозволяє церковним структурам втручатися в управління країною) і, з іншого боку, – сама відмовляється від втручання як в діяльність релігійних об’єднань, так і в визначення громадянами свого ставлення до релігії і церкви. Простіше кажучи – держава не в праві ні забороняти будь-яку релігію, ні проголошувати будь-яку церкву державною. Жодним чином цей принцип не передбачає дискримінації будь-якого світогляду. Навпаки, всі віруючі є повноправними громадянами своєї країни, рівними і вільними представниками її народу. Народ же, в свою чергу, – головний носій державності в демократичному суспільстві. І держава повинна в тій же мірі захищати права християн на вираження своїх переконань, як і права атеїстів.
Цілеспрямоване насадження радянським комуністичним режимом ідеології безбожництва систематично перекручувало розуміння цього принципу на користь монопольного поширення атеїстичного світогляду. Сформувався міф, що атеїстична освіта, нібито, релігійно нейтральна. І міф цей виявився куди більш живучим, ніж система, яка його породила.
Більше про відокремлення церкви від держави:
- У Києві обговорили питання відносин Церкви і держав
- Розвиток державно-конфесійних відносин – зустріч з Президентом
Сьогодні переважна більшість вчителів, батьків і, головне, чиновників від освіти впевнені, що принцип відділення церкви від держави означає не свободу вираження громадянами-християнами своїх переконань, а, навпаки, заборона на це. Привілей вільно сповідувати свою віру поширюється, нібито, лише на атеїстів. Головною метою (часом – усвідомленого, але не завжди) поширення цього міфу є викорінення християнського світогляду з властивим йому уявленням про абсолютний характер моральних постанов Бога-Творця з системи освіти і з суспільного життя як такого.
Читайте головні новини “Слово про Слово” в соціальних мережах Facebook і Twitter