Домашня » Інтерв'ю » Павло Унгурян: «Я надто ціную ім’я Господа, щоб виносити його в назву партії»

Павло Унгурян: «Я надто ціную ім’я Господа, щоб виносити його в назву партії»

5
Поширень
Pinterest WhatsApp

Чи можна і чи потрібно пропагувати сімейні цінності? Як саме, щоб не скотитися в догми і «скріпи»? Як бути з розлученнями, евтаназією, питаннями гендеру?

Весь цивілізований світ ставить собі ці питання вже не перше десятиліття. В Україні вони актуалізувалися лише останніми роками, та й то – переважно – в контексті процесів євроінтеграційних.

Нардеп Павло Унгурян – один з тих, хто їх просування лобіює. «Ми повинні популяризувати, виховувати, але ні в якому разі не нав’язувати і не карати за вибір іншого способу життя», – спокійно говорить він, відразу відкидаючи підозри в зайвій «зашореності».

Сама по собі фігура Унгуряна дуже цікава. Баптист в третьому поколінні, близький соратник Олександра Турчинова, нардепом – ще за списками «Батьківщини» – він вперше обрався у 2008-му. Відтоді активно розвиває міжнародні зв’язки, що дозволяють йому вже багато років поспіль займатися організацією візиту українців на Молитовний сніданок у Вашингтоні.

LB.ua поговорив з Унгуряном про український аналог молитовного сніданку; християнські цінності в державній політиці, «просуванні» теми сімейних цінностей, перспективи створення в Україні консервативної партії (можливо, на чолі з Олександром Турчиновим).

«За одним столом можуть опинитися людина з Forbes і священик з глибинки або студент»

Соня Кошкіна: Формальний привід нашої розмови – восьмий Молитовний сніданок, який відбувся днями. Як його організатор та ідейний натхненник, розкажіть трохи про захід, оскільки широкій громадськості він відомий лише як аналог американського формату, не більше.

Український молитовний сніданок в своєму роді унікальний. Він багато в чому не схожий на американський, тому що ввібрав національні мотиви. Навіть наші американські і європейські гості відзначили його душевність. Сказали, їздити до нас навіть цікавіше, ніж в Вашингтон. Цього року сніданок пройшов в контексті проголошеного Всеукраїнською Радою церков і релігійних організацій – Року сім’ї.

С.К .: Так в чому відмінність вашого формату від американського?

У США все проходить значно масштабніше. З більшою кількістю учасників – близько 5000 чоловік. Якщо у нас присутні 20-25 країн, то в США з’їжджаються представники 150 країн. До того ж, завжди присутній президент Сполучених Штатів. Є ключовий спікер – людина, яка розповідає історію своєї віри. Наприклад, Тоні Блер чи Рендалл Уоллес (головний режисер, сценарист «Хороброго серця» і «Перл-Харбора») – люди з абсолютно різних сфер. Щось подібне в цьому році ми спробували зробити у себе, запросивши Дзідзьо з його приголомшливою історією.

Наш сніданок лише восьмий за рахунком. У США – 68-й. Коли ми починали десять років тому (два роки випали через революційних подій в країні), його учасниками були всього 40 чоловік.

Крім нашого Національного молитовного сніданку, практично в обласному центрі, у багатьох районних центрах проходять регулярні молитовні сніданки, і ця неймовірно потужна традиція, здатна об’єднувати політичних опонентів і в центрі і на місцях.

Павло Унгурян

С.К .: Ви вже багато років очолюєте групу по організації поїздок українців на Молитовний сніданок в США. Як прийшли до ідеї втілити щось подібне в Україні?

У всій західній християнської цивілізації – куди входять обидві Америки, Європа, Корея, Австралія з Зеландією і так далі – є традиція співпраці політиків-консерваторів, такий собі «нетворк». Співпраця людей з християнськими цінностями, з розумінням, того, що свою країну треба будувати, ґрунтуючись саме на них. Молитовні сніданки проводяться майже в сотні країн світу і є точкою тяжіння для однодумців.

Я потрапив в парламент зовсім молодим хлопцем (від блоку Юлії Тимошенко, – LB.ua) – 28 років, Господь благословив мене на роботу в законодавчому органі. Тоді, в 6-му скликанні ми відразу ж створили міжфракційне християнське об’єднання «За духовність, моральність та здоров’я України», і нас запросили спершу на мій перший молитовний сніданок в США. Тоді президентом був Джордж Буш-молодший. З того часу відбулося вісім сніданків з Обамою, уже два з Трампом. Крім того, був Бундестаг, Вестмінстерський сніданок в Лондоні, молитовні сніданки в Австрії, Норвегії, Румунії, Ізраїлі, Японії …

С.К .: Коли ви балотувалися в ВР від Блоку Юлії Тимошенко у 2007 році, ваша «цінність» в списку пояснювалася якраз наявністю у вас вже усталених міжнародних контактів.

Контакти були, я ж до Верховної Ради був депутатом місцевої ради (в Одесі, – LB.ua), публічно брав участь в житті церкви, але депутатський мандат дозволив цим контактам вийти на зовсім інший рівень.

Я – протестант в четвертому поколінні. Мій дід був пастором маленької церкви на півдні Одеської області. Пережив і Румунію, і Союз, все своє життя піддавався переслідуванню за те, що був протестантом. У Радянському Союзі греко-католики і протестанти, та й багато православних, були найбільш гнані. Відтоді ми дружні, тому що в одних таборах і камерах сиділи, ділилися шматочком хліба і навіть деколи причащалися разом.

Через тиск на вірян в СРСР наше старше покоління не могло отримати нормальну освіту. Тому для нас, для першого покоління свободи, було дуже важливо добре вчитися в школах, бути кращими в університетах. На третьому курсі мене запросили працювати в одеську мерію, пізніше – в обласну адміністрацію. Я відповідав за молодіжні, соціальні, релігійні, екологічні блоки.

Олег Базар: Спочатку формат молитовного сніданку придуманий в Сполучених Штатах.

Так. Але ми чітко бачимо принципи молитовного сніданку в Євангеліє від Іоанна, в 21-му розділі, коли Господь приготував сніданок для своїх учнів. Звідси і взялася ідея, що старші або сильніші за статусом повинні послужити в цей день молодшим.

О.Б .: А в чому полягає ідея таких сніданків? Політики і впливові християни збираються, щоб просто спілкуватися?

Ідея – духовна. І вона працює в двох тезах. Про першу я сказав вище – сильніший за статусом служить слабшому в цей день, а краще і не тільки в цей.

О.Б: Президент Трамп точно не готує їжу для гостей молитовного сніданку в США …

Безумовно. Але коли поруч з ним сидить студент, припустимо, він запросто може налити йому чай, щось передати. Дрібниця, звичайно, але це символічно. Для нас дуже важливо, що участь беруть абсолютно різні люди: за одним столом можуть опинитися людина зі списку Forbes і простий священик з глибинки або студент.

Як Господь запрошував учнів на свій сніданок? Там був Петро, який недавно відрікся, Матвій, який збирав податки для римлян і став пізніше євангелістом. Був Симон Зилот, який боровся з римлянами і влаштовував теракти, такий собі ізраїльський «Правий сектор». Тобто молитовний сніданок – це не про якусь одну партію, не про республіканців або демократів, не про коаліцію і опозицію – це все змінюється, а Господь залишається один для всіх. Саме тому в молитовному сніданку беруть участь представники різних конфесійних, політичних, соціальних, матеріальних шарів.

О.Б .: Участь в американському сніданку платне, правильно?

Реєстраційний внесок близько 300 доларів.

О.Б .: В українському форматі фандрейзинг не передбачений?

Ні. У нас є оргкомітет, до якого входять підприємці, депутати, відомі люди. І ми, умовно кажучи, просимо їх скинутися на організаційні моменти, щоб не брати гроші з людей за участь. Половина залу – це прості люди, в тому числі, вчителі, студенти, капелани … В цьому році було 30 сиріт із Запоріжжя, вдови загиблих воїнів … Як з них брати по 100 або 200 доларів за участь?

«Сьогодні 60% дітей живуть в неповних сім’ях. А так не повинно бути»

С.К .: Ви активно пропагуєте сімейні цінності, властиві християнській моралі. І навіть вийшли на державний рівень з пропозицією створити Міністерство або держагентство у справах сім’ї. Навіщо окрема структура, якщо цими питаннями вже займається Мінсоц, Міністерство у справах молоді та спорту?

Тема сім’ї дуже актуальна. Особливо на тлі божевільного просідання народжуваності. Навіть смертність так не галопує, як йде вниз народжуваність. За біологічними показниками ми маємо мінус 700 чоловік в день. Це 230 000 на рік. І динаміка – щодо попереднього року – збільшується приблизно на 8-10%. Якщо додати до цього ще й міграцію, то це вже виклик національній безпеці і загроза існування української нації. Тому сьогодні потрібна комплексна громадська, державна, освітня, церковна політика. Популяризація народжуваності і сімейних відносин.

Взяти, наприклад, Ізраїль. Для ізраїльтян перше поняття патріотизму – багато дітей в сім’ї, тому що це більше солдатів в ізраїльській армії. Хіба ми чимось кардинально відрізняємося? У нас теж небезпечний сусід і він від нас, як і арабський світ від ізраїльтян, нікуди не дінеться.

Міцні сім’ї це ще й прагматично для держави. Будь-яка проблема, яка виникає у великій родині, розподіляється на всіх і вирішується шляхом внутрішньої взаємодопомоги. Якщо цього немає, рішення труднощів лягає на держбюджет або місцевий бюджет.

Ключове, що нам потрібно зробити – визначити, на яких засадах ми будуємо державу, суспільство і свою майбутність. Сьогодні 60% дітей живуть в неповних сім’ях. А так не повинно бути, щоб сім’я – найважливіша конструкція для суспільства не мала ніякого державного регулювання.

О.Б .: Як держава взагалі може регулювати сім’ю?

Воно може надавати допомогу наявним, особливо молодим сім’ям. Плюс популяризувати повноцінні сім’ї та народжуваність.

С.К .: Процитую документ, оприлюднений після одного з ваших заходів ще навесні: «Серед необхідних кроків, що сприятимуть захисту інституту сім’ї, учасники форуму наголосили на необхідності зберегти в Конституції України дефініцію шлюбу як союзу чоловік-жінка … Не допустити прийняття антисімейних законодавчих рішень, що дозволяють пропагувати нетрадиційну сексуальну поведінку як норму … Почати поширення пізнавальних програм для шкіл і університетів, які будуть готувати українську молодь до відповідального вступу в шлюб … Рекомендувати уряду підготувати і затвердити державну програму щодо захисту сім’ї».

О.Б .: У вас є розуміння, що робити з неповними сім’ями?

Безумовно. Чому сім’ї неповні? Наші українські соціологи дають нам три причини, через які руйнуються сім’ї: невміння будувати відносини і долати кризові ситуації: на другому місці – алкоголізм і наркоманія когось із членів сім’ї; на третьому – економічна скрута.

С.К .: І як вплинути на розлучення за допомогою державних механізмів?

Тільки виховною функцією. Готувати дітей з 10-11 класів до того, що відносини між хлопчиком і дівчинкою – це відповідально і серйозно. Що безладні статеві стосунки руйнують людину як особистість, як майбутнього чоловіка або дружину. Більш того, від цієї близькості можуть народитися незаплановані діти, яких часто абортують або роблять сиротами. Сьогодні 80% сиріт – це соціальне сирітство, не біологічне. Це сироти при живих батьках, які безвідповідально ставляться до статусу батьків.

Повинна бути популяризація виховання, тому що ми маємо проблему з цілим поколінням, яке не вміє будувати сім’ю, сімейний бюджет, не вміє долати кризи, які трапляються.

С.К .: Як, йдучи шляхом зміцнення сімейних цінностей на державному рівні, не перегнути палицю, щоб не скотитися в домобуд і скріпи?

Важливо дотримуватися балансу. Ми повинні популяризувати, виховувати, але не нав’язувати і не карати за вибір іншого способу життя. Ми повинні, як нація, яка сьогодні бореться за свою незалежність, визначитися, хочемо ми відбутися чи ні. Якщо звернутися до прикладу держав, які відбулися в економічному, культурному, освітньому, науковому, плані, вони відбулися завдяки християнським громадам. І сім’я у цьому випадку є ключовою інституцією.

О.Б .: Але саме суспільства цих держав сьогодні самі руйнують інститут сім’ї.

На превеликий жаль. Але не всі. Є приклад Польщі, Угорщини, Хорватії. Італії, Румунії, країн Балтії та інших.

О.Б .: Не можна сказати, що це найрозвиненіші країни Європи.

Все ж ситуація у них краще нашої. Є ще один приклад – Сполучені Штати Америки. Нещодавно мені була надана честь познайомитися з віце-президентом США Майклом Пенсом, подружитися з такими щирими християнами, як міністр енергетики США Рік Перрі та інші. Так ось, вони чітко декларують, що перемога президента Трампа багато в чому стала можлива завдяки об’єднанню консервативної частини американського суспільства, для якого цінності віри, сім’ї, працьовитості, патріотизму є ключовими.

С.К .: Це, як правило, протестанти.

Альянс протестантів, католиків і частково юдеїв.

С.К .: Наскільки міцно пропаганда сімейних цінностей повинна бути не / пов’язаною з питаннями віри? Якщо взяти Західну Україну, там в деяких школах перед уроками читають молитви. Уявити подібне на Сході чи Півдні України складно.

На Півдні найскладніша ситуація. Рівень релігійності в Україні сьогодні такий: на Заході він найвищий, в Центрі відсоток місцями просів, особливо в мегаполісах. На Сході навпаки, подекуди рівень релігійності серйозно підріс, тому що прийшли серйозні випробування і люди звернулися до віри. А ось Південь викликає великі питання.

С.К .: Я повторю своє питання: наскільки пропаганда сімейних цінностей на державному рівні не / має бути переплетеною з питаннями віри, враховуючи, що ми – секулярна держава?

Секулярна або світська держава не тотожна атеїстичній державі. Це дві великі різниці, як кажуть у нас в Одесі. Це означає, що держава дає рівні можливості всім. Воно не бореться з релігією або вірою, яка, на мій погляд, є ключовою суспільною інституцією. А щоб не перегинати, необхідно витримувати баланс свободи вибору людини. Але водночас ми розуміємо, що успішні країни вибрали шлях, заснований на юдейохристиянських цінностях, і пройшли його. Саме тому правильне виховання молодого покоління, та й всього українського суспільства в цілому, на принципах, які доводили свою успішність протягом багатьох століть, це найбільш раціональний шлях.

Але з іншого боку, на мій погляд, ми маємо справу з післявоєнним (після Другої світової війни) розгортанням серйозного експерименту на тему ультраліберального шляху розвитку. З неоатеїзмом, мультикультуралізмом, розмиванням націй, з перемішуванням всього.

С.К .: Хто ініціатор експерименту?

Судячи з усього, цей шлях сповідує частина істеблішменту об’єднаної Європи, чим викликала серйозне відторгнення ряду національних держав. Ми бачимо в останні роки популяризацію консервативних рухів по всій Європі й у світі.

«Сьогодні є тренд на порожнє пропалювання життя, і це теж дуже небезпечно і страшно»

С.К .: Давайте тоді розбиратися в історії питання. Бунт проти усталених цінностей стався в 60-х роках, коли на тлі втоми від наслідків війни і насідання церковних догм вибухнули студентська, сексуальна революції. Саме як відповідь на занадто суворі канони. З цієї нагоди було скликано другий Ватиканський Собор, який явно запізнився з реакцією на те, що відбувається. Тому, напевно, не варто говорити про те, що це якийсь експеримент. Все, що ми бачимо сьогодні, триває вже не одне десятиліття.

Безумовно. Я оперую цифрами за останні 40-50 років. Проблеми, дійсно, наклалися і на сексуальну революцію, і на культурну революцію. І викликані вони були тим, що церква або християнство в цілому в той момент не дали адекватну відповідь новому поколінню, післявоєнному поколінню.

Часто проблема християнства в тому, що, бувши за своєю суттю унікальним і неймовірно потужним, воно не завжди встигає адаптуватися до мінливих суспільних трендів.

С.К .: Механізми протидії не вироблені досі. За півстоліття можна було якось зрозуміти, погодьтеся.

На мій погляд, повинна бути абсолютно адекватна, спокійна переоцінка впливу вічних істин на реальність. Церква повинна запропонувати модель повсякденної віри в умовах 21 століття. Що робити християнину в Facebook, YouTube? У соцмережах? Що нам робити з молодим поколінням? Як, бувши сучасними людьми, залишатися глибокими? Тому що сьогодні узятий тренд на порожнє пропалювання життя, і це теж дуже небезпечно і страшно. Це вже навіть не постмодернізм, а постпостмодернізм, коли немає абсолютних істин, абсолютних постулатів, все тимчасово і швидкоплинно. Головне, щоб ти не порушував мої права, а я твої. Але це може здаватися правильним до пори-до часу – до того моменту, поки ти не стикаєшся з серйозним викликом і тобі потрібен фундамент. Це те, що ми побачили і на Майдані, і в перші роки нашого опору агресору – об’єднання людей в патріотичному і духовному пориві. Ми пам’ятаємо роль молитви на Майдані, роль священства. Левова частка волонтерів – християни.

О.Б .: Необов’язково, я знаю волонтерів-атеїстів.

Я говорю про роль християн. Соціологи періодично публікують дані, що понад 70% українців – консервативно налаштовані люди. Нам потрібно тепер навчитися на цьому міцному консервативно-патріотичному фундаменті будувати успішну країну.

С.К .: Ви закликали розслідувати витрату бюджетних коштів на організацію, забезпечення безпеки гей-параду в Києві. Коли постає питання про проведення гей-параду, то справа навіть не в тому, ти за геїв або проти. Річ у тім, що прайд проводиться в Європі – значить, повинен проходити і у нас. І якщо ти проти, значить – ретроград. Як мінімум.

О.Б .: І це теж форма нав’язування певних цінностей. Що, на ваш погляд, з цим робити – з агресивним нав’язуванням ідеології гендеру, наприклад, або пропагандою евтаназії?

По-перше, не всі навіть в Європі вітають гей-паради, Стамбульську конвенцію ратифікували. Далеко не все. І це факт. Далеко не всі в Європі прийняли ліберальне законодавство, що дозволяють одностатеві шлюби. Далеко не всі вітають евтаназію. Це – найбільш дискусійні теми сьогодні, зростання антиліберальних настроїв в Європі і США багато в чому пов’язане з протестом людей проти нав’язування збочень під виглядом захисту нібито прав людини.

Павло Унгурян

О.Б .: Але Україну, фактично, ставлять перед вибором: або ви з Європою, з усім її ліберальним багажем, чи ні.

Я б хотів звернути увагу на те, що умови прийняття до Євросоюзу в 90-і роки і зараз абсолютно різні. Чому одних брали за одними правилами, а сьогодні висувають інші вимоги?

С.К .: Тому, що часи змінилися. І не нам – якщо ми кудись просимося – диктувати умови.

«Не потрібно нав’язувати всьому суспільству, що ви – це норма, якої слід вчити дітей»

С.К .: Назвіть три першорядних кроки для того, щоб захистити і популяризувати сімейні цінності.

Перше – ввести для 10-11 класу школи курс «Основи сім’ї». Цей курс вже розроблений і акредитований в МОН. Ми пропонуємо зробити його обов’язковим.

Знайшлися люди, які написали класний підручник, знайшлися люди, які його проспонсорували, він пройшов акредитацію.

С.К .: Лілія Гриневич підтримує вашу ініціативу?

Лілія Гриневич в складному становищі, тому що з одного боку – вона, як людина що вірить, має свої особисті переконання, розуміє важливість віри, підвалин і цінностей. З іншого боку – ми бачимо, як горезвісна лобістська машина, яка вливає навіть не десятки, а сотні мільйонів доларів, працює і на полі освітньому. Це всілякі тренінгові центри, гендерні студії, безкоштовні методички, збори вчителів з метою навчити всіх бути толерантними.

Але ми і так толерантні. Просто толерувати те, що дитині не варто поспішати з визначенням статі – хлопчик він чи дівчинка, – неможливо. Це ненормально нав’язувати нам, щоб з дитячого саду вчити дітей, що гомосексуалізм це добре! Ми займаємо виважену позицію по ЛГБТ. Окей, хлопці, ви такі, які є. Живіть, як живете, ніхто вас не переслідує, нехай вас судить ваша совість і Всевишній. Але, будь ласка, не потрібно нав’язувати всьому суспільству, що ви – це норма, якої слід вчити дітей. Тому що на прикладі тих країн, про які ми говорили, на жаль, за нормами про захист від нібито дискримінації, прийшли норми кримінального законодавства за критику одностатевого способу життя. У ряді західних країн доходить до того, що з сімей насильно забирають дітей з-за того, що батьки вчать їх християнської моралі і чинять опір пропаганді гендерної ідеології. І це вже вторгнення в свободу слова, в свободу віросповідання.

О.Б .: Факт. Ще м’яко сказано.

С.К .: Курс для старшокласників – перше. Друге?

Я б терміново впроваджував з Мін’юстом, з громадськістю, може бути, навіть з церквами антикризові центри для сімей. Ось прийшли люди подавати документи на розлучення, а ми говоримо: «Чекайте, давайте з вами ще попрацюємо». Тому що дуже часто люди просто не здатні розібратися в собі і знаходять простий вихід – розлучення. Потрібно допомагати зберігати сім’ї.

С.К .: Велика кількість людей живуть в цивільному шлюбі. Їм-то і розлучатися не потрібно, роз’їхалися і все. Більш того, якщо розлучення настільки складний як, припустимо, в Італії, то простіше спочатку в шлюб не вступати. Хіба мало, життя довге, до чого потім ці проблеми?

Їх воля, їх право. Але особисто моя думка: я це не вітаю. Оскільки в зареєстрованому шлюбі, а коли він ще й скріплений церквою, відчувається відповідальність.

Але ключове – навчити людей вирішувати конфлікти, не завдавати один одному ран, тому що страждають діти, які отримують запрограмовану модель на майбутнє – це страшно і небезпечно.

С.К .: Третє?

Третє – спокійно і гармонійно вибудувати наше законодавство, щоб у ньому був розумний баланс між популяризацією сімейних цінностей і правом вибору.

Але, з іншого боку, я розумію, що сьогодні потрібно «побудувати запобіжники», тому що в країнах, де це не зроблено, йде масштабний наїзд на свободу слова і базову свободу віросповідання. У Верховній Раді лежить законопроект, який передбачає: «мови і заяви, які можуть когось дискримінувати і продиктовані релігійними постулатами і почуттями, можуть вимовлятися тільки в культових спорудах під час культових заходів».

Ми поховали цей законопроект між першим і другим читанням. Але це – посягання на свободу слова, якщо я не можу висловитися ніде, крім як у церкві. Так і Біблію можуть заборонити!

До речі небезпеку цієї страшної ліволіберальної, по суті неоатеїстичної ідеології починають усвідомлювати навіть багато ще недавно скептично налаштовані до християнства експертів. Не так давно на вашому сайті була цікава аналітика про роботи канадця Джордана Пітерсона.

О.Б .: Ви п’ять років були представником парламентської більшості, обидві складові частини якого – БПП і «НФ» – декларували прихильність консервативних цінностей. Що за ці п’ять років ви зробили для гармонізації законодавства?

Насправді, нам багато чого вдалося зробити. По-перше, не допустити зміни норми Конституції про те, що шлюб чи сім’я в Україні – це союз між чоловіком і жінкою.

По-друге, ми перевели дискусію про НЕ / дискримінації в дискусію про те, на яких засадах ми будуємо виховання дітей і чи захищаємо ми їх.

По-третє, нам вдалося суттєво просунутися в питаннях захисту сім’ї, сімейних цінностей з точки зору захисту сирітства, виділення серйозних бюджетних ресурсів на підтримку дитячих будинків сімейного типу, впровадження сімейних аграрних підприємств, створення інституту наставництва.

С.К .: Який працює вельми зі скрипом. Ми писали про це.

Я згоден, що зі скрипом, але ми рухаємося вперед.

Також за ці роки сформований потужний суспільний запит на захист сімейних цінностей. Близько сотні місцевих рад сформували просімейні ініціативи, вже 13 обласних рад прийняли рішення про захист і підтримку інституту сім’ї. Набирає чинності вуличний просімейний рух, в останні роки на марші «За сім’ю і дітей» виходять сотні тисяч людей в Києві, багатьох містах і навіть селах.

Нам вдалося багато зробити для підвищення акцизного навантаження на алкоголь і тютюн. Я розумію, що боротися з ними одними лише акцизами – безперспективно, але нам потрібно вчити молодь жити здоровим життям. Бути спортивними, підтягнутими, красивими. Завдяки, в тому числі, акцизному навантаженню, ми зафіксували, що кількість курців серед молодого покоління почала зменшуватися.

Безліч ініціатив нам вдалося здійснити навіть на рівні ПАРЄ: Резолюція про недопущення сексуалізації дітей, Резолюція про релігію і демократії в нових умовах, Резолюція про захист релігійних меншин …

«Я дуже дорожу ім’ям Господа і мільйон разів би подумав, перш ніж виносити його в назву партії»

С.К .: Як давно ви знайомі з Олександром Турчиновим?

З Олександром Валентиновичем Турчиновим я познайомився бувши студентом третього або четвертого курсу. Це сталося на протестантському форумі здається в 1999 або 2000 році.

С.К .: І, власне, Турчинов навів вас в парламент за списками «Батьківщини», чи не так?

Так, це так, я йому дуже вдячний і багато чого в нього навчився. Коли він тільки очолив СБУ після Революції, він запросив нас на Володимирську, 33 і сказав: «Ну що, будемо будувати країну?». Я сказав: «Будемо. З чого почнемо?”. Він сказав, що потрібно піднімати молоде покоління. І ми почали разом створювати якісь інфраструктури. Саме тоді ми познайомилися з Юлією Володимирівною Тимошенко, і через короткий час мені було довірено стати координатором «Батьківщини молодої», молодіжного крила БЮТ.

С.К .: Подейкують, що Олександр Валентинович розглядає варіант створення партії консервативного спрямування. Наскільки доцільно, на ваш погляд, формувати зараз таку політичну силу?

Я проти того, щоб вмішувати церкву в політичний процес. Тим більше, в наш український турбулентний політичний процес. Я впевнений, що Олександр Валентинович дотримується тієї ж точки зору. Але формування інфраструктурних механізмів впливу християнських цінностей на суспільство – ось це дуже цікаво. Ми бачимо, що в країнах, які зіткнулися з серйозними кризами, будь то Південна Корея, післявоєнна Німеччина, історія створення США, так чи інакше, всюди домінував тренд з опорою на цінності, випробувані століттями. Це патріотизм, віра, тверезість, працьовитість, сім’я. Основи, які зміцнюють націю. Тому під сьогоднішній порядок денний можна сміливо підтягувати ці тези і планувати шлях по якому Україна відбудеться як потужна країна. І, спершись однією ногою на свою класну християнську історію, а іншою – на сучасні технології і нашу молодь, Україна зробить ривок.

О.Б .: У Німеччині при владі вже багато років знаходиться політична сила, яка в назві має слово «християнський». У нас теж є парочка партій, які називають себе «християнськими», але вони все відверто «диванні». Чому ви проти створення реальної політичної сили, яка декларує себе християнською?

Я дуже дорожу ім’ям Господа і мільйон разів б подумав, перш ніж виносити його в назву партії. Це – раз.

Друге. За останні сто років інфраструктури впливу церкви і віри в широкому сенсі на суспільне життя були зруйновані. Коли такі нормальні речі, як віра, сім’я, працьовитість, патріотизм впліталися в щоденну працю, щоб дітки були слухняними, батьки – більш відповідальними щодо дітей. Щоб школяр, студент навчався якнайкраще і приносив честь своєму роду. І всі разом ми приносили успіх нашій країні. Ці цінності багато в чому були зруйновані. І цю інфраструктуру впливу цінностей на дійсність потрібно відтворювати. Така інфраструктура є, до речі, у німців. Особливо потужно видно її у американців.

О.Б .: А як ця інфраструктура працює?

Дуже цікаво. Є, наприклад, католицькі або протестантські церкви в США, які об’єднують десятки або навіть сотні мільйонів чоловік.

А є відкриті цими церквами коледжі, університети, госпіталі, спортивні команди, жіночі і чоловічі клуби, дитячі табори і багато іншого. Тобто нормальна інфраструктура життя. Є також політична надбудова у вигляді, ну в основному, Республіканської партії. Хоча, 30 або навіть 40% Демократичної партії – теж протестанти. І ось між ними існує класна, розвинена інфраструктура донесення інформації, меседжів про потреби людей. Наприклад, The Heritage Foundation – просто крутий інститут, що займають 5-поверхову будівлю. Це умовний Кабінет міністрів, в якому на кожному поверсі є своє маленьке міністерство, і воно на підставі консервативного християнського світоглядного підходу формує думку про енергетику, податки, зовнішній борг, сільське господарство, сім’ю, релігію, зовнішню політику, оборону.

Є CNP – Center for National Policy, Центр національної політики США. Він був заснований в 1981 році. Чотири рази на рік там збираються бізнесмени, журналісти, політики, актори, вчені, лідери сфери освіти і так далі і промовляють протягом двох днів поточну ситуацію в зовнішній політиці, внутрішній, економіці, соціальній, гуманітарній сфері. Напрацьовують пропозиції для мерів міст, локальних сенатів і конгресів, муніципальних шкіл. Також віддають свої пропозиції «наверх», в Конгрес, Сенат, в Білий Дім. Я був на останньому засіданні CNP, а всього був двічі, хоча там закрите коло учасників – близько 700 осіб. Там були всі – міністр транспорту США, міністр праці, держсекретар США Майк Помпео, міністр закордонних справ США, вся команда Трампа, радники з економіки, з внутрішньої політики. Там йде обмін думками, як будувати свою країну на підставі, з одного боку – цінностей, які вже тисячоліттями демонструють успішність, з іншого – реальності, до якої потрібно адекватно підходити. До речі, глава CNP був одним з гостей нашого молитовного сніданку в цьому році.

Це і є громадянське суспільство. Інфраструктура, яка дуже класно працює.

О.Б .: Що заважає побудувати таку інфраструктуру в Україні?

Дуже багатьох вірян, інтелектуалів, еліту зачистили під час СРСР – імперія їх просто викошувала. По-друге, потрібно розуміти, що патерналізм – страшна штука. «Хтось повинен зробити замість нас самих». Навіть останні вибори показали, що українці, як і раніше сподіваються на диво. Хоча, насправді, всі великі країни домагалися всього потом і кров’ю. Я люблю наводити як приклад Південну Корею, тому що там стрімке зростання християнства привело до паралельного формування успішних інституцій і фантастичного зростання економіки.

С.К .: Так скажіть, будь ласка, у Олександра Турчинова буде консервативна партія чи ні?

Мені здається, що Олександр Валентинович вже давно переріс поняття партійного проекту або депутатського мандата. Цікавіше побудувати в Україні інфраструктуру, про яку ми говоримо.

О.Б .: Актуальна соціологія показує, що наступний парламент буде представлений політичними силами, які далекі або байдужі до консервативних цінностей. Хто буде їх захищати тоді і як?

Їх і зараз небагато в парламенті. Але з Божою поміччю останні 11 років «ми лупаєм сю скалу». Наша християнська група у Верховній Раді об’єднує депутатів з практично всіх фракцій. Ми нечасті гості на політичних ток-шоу, але намагаємося бути дуже активними в реальній законодавчій роботі. І деякі партії в своїх програмних документах починають серйозно переглядати роль духовності і моралі в будівництві країни. Наприклад, запропонований «Батьківщиною» комплексний «Новий курс» багато в чому заснований на платформі суспільної моралі.

А в цілому скажу так: маятник нашої історії зараз хитнувся в одну сторону, але він повернеться назад, до витоків. Згадаймо Польщу Комаровського і Туска (лідери ліберальної «Громадянської платформи», – LB.ua) …

О.Б .: Польща при правлінні «Платформи» все одно залишалася дуже консервативною країною.

Але керівна коаліція була ліберальна. На третьому місці в Сеймі вийшов тоді «Рух Палікота», який, не приховуючи, пропагував ультраліберальні речі.

О.Б .: Зараз в Польщі править консервативна «Право і справедливість», але на третьому місці все одно партія ЛГБТ-цінностей «Весна».

«Весна» тільки в соціології видно, її немає ні в парламенті, ні в місцевих органах. А консервативна «Право і справедливість» перемогла на парламентських, президентських, місцевих виборах, а 26 травня 2019 року ще й на виборах до Європарламенту. Тому маятник завжди повертається, а нам потрібно просто робити свою справу.

О.Б .: Але в основній частині Європи щось маятник не особливо гойдається в іншу сторону.

Чому? Подивіться на Угорщину, на Італію, Хорватію, країни Балтії, глибинні процеси йдуть в Великобританії, Німеччині …

Тому в цілому, дивлячись на західну цивілізацію, ми бачимо, що лінія громадської і політичної боротьби йде по лінії цінностей.

Читайте також:

Саме тому, я хочу солідаризуватися зі словами Ярослава Грицака, який говорить про те, що Україна за своїми ціннісними світоглядним установкам більше схожа зі Сполученими Штатами Америки, чий девіз написаний на найпопулярнішій в світі банкноті, американському доларі – In God we trust (в Бога ми віримо).

І мені дуже хочеться попрацювати над тим, щоб Україна досягла такого ж успіху, секрет якого в вірі, сім’ї, працьовитість і любові до Батьківщини.

Читайте головні новини “Слово про Слово” в соціальних мережах Facebook і Twitter

Телеграм Слово про Слово

Читайте нас в Телеграм

 

Джерело: lb.ua

Переклад: Тетяна Березна

Попередня Стаття

Обмеженність логіки

Наступна Стаття

Єрусалимський молитовний сніданок відвідали 800 осіб з 60 країн

Без коментарів

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *