Патріотизм і Біблія

0
Поширень
Pinterest Google+

Не очікував, що буде потреба писати про це, адже в кожної нормальної людини є розуміння того, що той край, в якому ти живеш, потрібно любити, шанувати його культуру, мову, традиції. Потрібно дбати за процвітання своєї країни. Бути завжди вдячним Богу за те, що Він створив Україну та поселив нас в цьому невимовно красивому краї…

Та не все так однозначно. Виявляється, що є багато людей, навіть серед віруючих, які думають інакше. Вони, часто, різко висловлюються щодо патріотизму, мови, культури… і навіть любові до України. Обґрунтовують свою поведінку тим, що наша Батьківщина – це Небеса і цього абсолютно достатньо!

Недостатньо, дорогі брати та сестри! Так само, як недостатньо мати сім’ю і не любити її, не шанувати її звичаїв та традицій. Хтось може зауважити, що таке порівняння – некоректне. Але народ – це велика сім’я, яка іде від найменшого: я, мої батьки – це сім’я; мої сестри, брати, батьки, дідусь, бабця, дядько… – це родина; родичі братів та сестер моїх батьків – це вже рід; а роди утворюють громади, а громада утворює народ.

Як можна любити своїх батьків і не любити свій народ? Як можна шанувати свій рід і не шанувати свою країну? Як можна слідувати традиціям, мові, культурі своєї сім’ї і зневажати національну пам’ять?

Бог, прагнучи нас зріднити, бажає, щоб ми практично всіх називали братами і сестрами і любили всіх людей – включно з ворогами. Як можна любити людей України і не любити Україну, не бути патріотом своєї землі?

Словник української мови, виданий Академією Наук Української ще РСР(!!!), подає таке пояснення патріотизму:

«Патріотизм – це любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертву й подвиги. Патріотизм – одне з найглибших почуттів, закріплених віками і тисячоліттями як стосунок особи до Вітчизни».

Так сталося, що нас, українців, роками обманювали і твердили, що патріотизм і любов до України – це те саме, що націоналізм, нацизм, або фашизм, а тому патріотизм треба вважати великим злом і навіть гріхом. Але це ж не так! Сама Біблія про це свідчить: найбільші біблійні герої були великими патріотами свого народу: Мойсей, «коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху» (Євр. 11:24-25). Чи це не патріотизм? Хіба це не глибока любов саме до свого народу? Не національна пам’ять – хто ми є?

А згадати відношення Мойсея до всього народу, коли сам Бог хотів його знищити через непослух – яка реакція Мойсея? Мойсей заступається і ревно просить за свій народ: «І сталося назавтра, і сказав Мойсей до народу: Ви згрішили великим гріхом, а тепер зійду я до Господа, може складу окуплення за ваш гріх. І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: О, згрішив цей народ великим гріхом, вони зробили собі золотих богів! А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав…» (Вих. 32:30-32).
Мойсей так любив свій народ, що готовий був зректися вічного життя заради Ізраїлю! Така велика жертва та любов – це істинний патріотизм.

А який прекрасний приклад патріотизму бачимо з життя великого пророка Неемії, який відбудував столицю Юдеї, Ізраїлю. І в цьому ракурсі дуже цінним є його внутрішнє відношення до свого народу: «Прийшов Ханані, один із братів моїх, він та люди з Юдеї. І запитався я їх про юдеїв, що врятувалися, що позостали від полону, та про Єрусалим. (Неемія не тільки любив брата та думав про нього, він думав і переживав про свій народ! – авт.) А вони сказали мені: Позосталі, що лишилися з полону, там в окрузі, живуть у великій біді та в ганьбі, а мур Єрусалиму поруйнований, а брами його попалені огнем… І сталося, як почув я ці слова, сів я та й плакав, і був у жалобі кілька днів, і постив, і молився перед лицем Небесного Бога» (Неемії 1:2-7).

Яка любов за весь народ, що заставляє плакати і ридати з-за нього та ревно молити Бога за свій край – найвище почуття патріотизму! Чи ставимося ми так до того краю, в якому живемо?

А згадаймо Давида, Соломона, які всім своїм життя будували велич свого – не чужого народу! А жертву Ездри, Мордехея, Естер – заради спасіння свого, не чужого народу – ці вчинки є красномовними свідченнями патріотизму!

В Новому Заповіті бачимо того, хто найбільше потрудився для Євангелії – апостола Павла. Він уособлював себе як «з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв» (Флп. 3:5). Апостол Павло ніколи не намагався прикрити свою національність.

Ще більше вражає любов Апостола до свого народу: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом» (Рим. 9:1-3).

Яка ревна і сильна любов до своєї нації, до своїх братів і сестер рідних не по крові, а рідних за національністю!!!

Історією доведено, що саме високий рівень патріотизму євреїв зберіг їх і продовжує зберігати цей народ від забуття та знищення ось уже тисячі років!
Саме Бог через народ Ізраїльський показує нам як потрібно любити свій народ, як необхідно шанувати свою мову, традиції, культуру! Через приклад найпатріотичнішого народу на всій землі!

А як щодо нас – християн-українців? Будемо цуратися, що ми з України? Будемо десятиліттями жити на українській землі і навіть не володіти українською мовою? Будемо сотні разів ходити до церкви і не станемо ревно молитися за свій край? Будемо знати багато про традиції Ізраїльського народу, а про свої навіть і не здогадуватимемося?
Та зрозуміймо, нарешті, що в Україні, в мові нашого народу, в особливості культури знаходимо всю красу Божого різноманіття! Бог не соромився, коли створював Україну і українську мову! Бог сильно любить Українців, бо також і за них помирав на хресті!

То чому ж ми, коли знаємо Бога, цураємося нашого народу? Не говоримо такою прекрасною мовою? (Міжнародними експертами визнано, що українська мова є однією з найкрасивіших і наймелодійніших мов світу.) Роками виправдовуються: «Я не хочу говорить на украинском, чтоб не каверкать этот язык». Насправді, це виправдання своєї ліні і недалекоглядності. Чому не вчимо своєї власної історії, культури, традицій, щоб знати більше про свій край? Так не має бути, якщо ми, дійсно, пізнали істину слова Божого!

Очевидно, що хтось тяжко нас обманув, сказавши, що патріотизм, це погано та що це гріх. Це омана від того, хто хотів знищити Україну, хто ненавидить Бога і Його прекрасне різноманіття!

Брати і сестри Українці – любімо свій народ, свою Україну, шануймо мову та культуру нашого великого і прекрасного народу – бо це великий дар Божий для всіх нас і всього світу!

З глибокою любов’ю до вас і України

Сергій Гула

Попередня стаття

Корейський феномен

Наступна стаття

Реформація успіх Європи і шанс для України

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *