Нобелівська премія. Вражаюча історія її засновника і його шлях до Бога

0
Поширень
Pinterest Google+

Сьогодні знаменита Нобелівська премія, безперечно, є найпрестижнішою нагородою в усьому світі. Вона щорічно присвоюється людям за культурні, академічні та наукові досягнення. Серед її одержувачів такі знаменитості, як Вільгельм Рентген (винахідник рентгенівських променів), Шимон Перес (президент Ізраїлю), Джимі Картер (президент США), а також білоруска Світлана Алексієвич.

Багато хто знає, що Нобелівську Премію затвердив Альфред Нобель, але мало хто чув історію, яка криється за цим затвердженням.

Альфред Нобель народився 1833 року в Стокгольмі, в родині інженера. Його батько, Емануель Нобель, спеціалізувався на будівництві тунелів і мостів. Коли Альфред підріс, він почав працювати разом зі своїми братами в сімейному бізнесі батька. Для того, щоби будувати дороги в гірській місцевості, в ті часи використовували такі вибухові пристрої, як нітрогліцерин і порох. Але нітрогліцерин було дуже важко і проблемно транспортувати у віддалені місця, бо він дуже чутливий навіть до невеликих коливань. Так, в 1864 році, під час того, як на фабриці батька робітники вантажили нітрогліцерин, стався вибух, який забрав життя шістьох людей, включаючи й рідного брата Альфреда – Еміля Нобеля.

Після цього нещасного випадку молодий Альфред почав думати про те, як зробити вибуховий пристрій безпечнішим і потужнішим, але щоби при цьому його було легко транспортувати. Маючи деякі знання в області хімії, він почав експериментувати. І ось одного разу, коли нітрогліцерин випадково пролився на диатомит (осадова гірська порода) і висох, вийшла цікава суміш, яку легко було транспортувати, але яка по силі вибуху не поступалася нітрогліцерину. Згодом, додавши туди декілька інших речовин, Альфред Нобель запатентував вибуховий пристрій, який він спочатку назвав «безпечний порох Нобеля». Проте пізніше Альфред вирішив дати своєму винаходу грецьке ім’я «динаміт», що означає «сила». Ця речовина миттєво стала популярною, бо її легко можна було транспортувати і використовувати з різною метою.

Спочатку динаміт використовували в мирних цілях – для підриву шахт, будівництва доріг і знесення старих будівель, але потім, бачачи його силу і потенціал, його почали використовувати військові. Незважаючи на те, що Альфред був пацифістом, спокуса великих грошей привела до того, що він побудував 90 фабрик з вироблення динаміту та іншого виду вибухової зброї.

У 1888 році, коли помер його рідний брат Людвіг Нобель, одна французька газета замість некролога на Людвіга надрукувала в своїй газеті некролог на Альфреда. Заголовок говорив: «Торговець смертю мертвий!» Автор обурювався, що Альфред Нобель казково розбагатів на тому, що винайшов шлях, як в найкоротші терміни знищувати максимальну кількість людей…

Прочитавши у відомій газеті цю статтю про себе (Альфред тоді жив у Парижі), Нобель дуже засмутився і вирішив, що після своєї смерті він хотів би залишити зовсім іншу спадщину! Щоб його пам’ятали не як винахідника потужної зброї, а як людину, яка вклала своє життя в досягнення миру на землі!

І так 27 листопада 1895 року в шведському клубі Парижа Альфред затвердив Нобелівську премію, віддавши в новий фонд 94% всього свого майна. Тоді це був 31 мільйон шведських крон, а на сьогоднішній день це приблизно 472 млн. американських доларів!

Так з’явилася найпрестижніша нагорода в світі – Нобелівська премія.

Більше про вчених християн:

Кажуть, що до затвердження Нобелівської премії, незважаючи на статки у мільйони доларів, Альфред страждав на депресію. Він ніколи не був одруженим, і у нього не було близьких друзів. Його єдиним другом був пастор протестантської церкви в Парижі – Nathan Söderblom. За розповідями обізнаних людей, саме пастор зіграв велику роль у тому, що Альфред перекваліфікувався зі зброяра у філантропа. Пастор Nathan Söderblom сам отримав Нобелівську Премію Миру в 1930 році. Слухаючи проповіді пастора, а також регулярно відвідуючи церкву і займаючись благодійністю, Альфред поліпшив свій емоційний стан.

Може, у тебе сьогодні немає 472 мільйонів доларів і ти не можеш затвердити престижну премію, але те, що, роблячи добрі вчинки іншим, ти теж можеш залишити після себе світлий слід, то це однозначно. Пастор Джон Максвелл якось сказав: «У житті людини є два найважливіші дні – перший, коли він народився, і другий – коли дізнався навіщо…».

Роман Савочка

 

Попередня стаття

Як ставитися до біометричних паспортів?

Наступна стаття

Чи є життя після смерті?

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *