Набат

0
Поширень
Pinterest Google+
Полин-зоря Чорнобилем спливає, 
І страх терору стискує петлю. 
Апокаліпсис щедро пожинає 
Посів гріха. Збирає без жалю 
Страшну данину. Голод і посухи, 
Цунамі грізні, атом та війна… 
Стукоче серце лячно так і глухо 
Набатним дзвоном. Скільки ще вина 
Свойого гніву виллє Бог на землю? 
І дітям що у спадок ми дамо? 
Ріка гріха давно прорвала греблю 
Й з брудним потоком в прірву летимо. 
І брат на брата руку піднімає, 
Вже десь готовий смертник-терорист 
На «ратний подвиг». Десь дитя вмирає 
Від голоду на фоні ситих міст. 
Прогрес – і ницість, космос – і безсилля. 
Останній час як фінішний забіг. 
І штучний цвіт давно на всохлім гіллі 
Холодним снігом падає до ніг.
 
Юрій Вавринюк
Попередня стаття

Прихід Христа

Наступна стаття

Війна - коли емоції зашкалюють!?

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *