Блог Сергія Головіна

Мораль і гуманізм

Гуманізм – найбільш поширена ідея нашого часу. Проте, він не є винаходом останніх років. Це – найдавніша ідеологія з тих які існували.
У кожної людини є якесь інтуїтивне уявлення про етику. Нам з дитинства «читають моралі», апелюючи до нашої совісті й привчаючи до того, що одні вчинки слід вважати правильними, інші – ні. У казках, фільмах, літературних творах та історичних оповіданнях ми, як правило, намагаємося розділяти персонажі на злих і добрих. У нас закладено прагнення до справедливості – якщо не в наших вчинках і діях, то, щонайменше, по вчинках і діях, що здійснюються стосовно до нас.
Навіть закони суспільства ми нерідко класифікуємо як справедливі або несправедливі. І законослухняні громадяни однієї країни можуть потрапити під осуд світової спільноти як, наприклад, жодного разу не порушували німецького законодавства лідери нацистської Німеччини. Навіть одностайне рішення демократичної громадськості буває етично сумнівним, як це було, скажімо, в разі страти Сократа або розп’яття Христа. Поняття моралі, добра, справедливості знайомі кожному і нерідко ставляться вище державних законів і культурних традицій.
Ми постійно намагаємося знайти більш фундаментальне обґрунтування своїх вчинків, ніж просте «так захотілося». Більш того, коли схвалювані нами громадські дії не зовсім узгоджуються з загальновизнаними уявленнями добра і милосердя, ми вдаємося до таких евфемізмів як «історична справедливість», «інтернаціональний обов’язок», «політична доцільність», «національне призначення», «вікові сподівання» і т. п. Нам чомусь необхідно, щоб будь-які конкретні дії, як масштабні, так і менш значні, співвідносилися з якимись абстрактними вищими принципами.
Однак, варто лише поставити запитання про походження категорій добра і справедливості, або ж про критерії відповідності тих чи інших вчинків цих категорій, думки людей зазвичай не збігаються. За великим рахунком, всі точки зору з цього приводу можна розділити на три. Одні будуть говорити про трансцендентне (надприродне, божественне) характер моралі, інші – про її природне середовище (етика, мовляв, відображає якісь «закони світобудови»), треті – про її культурну, соціальну або психологічну обумовленість. Втім, для тих, хто відкидає божественні підстави етичних понять, другий варіант мало чим відрізняється від першого, бо ставить, у свою чергу, питання про походження цих самих «законів світобудови». І тому в більшості випадків відповідь в сучасному нам «освіченому суспільстві» зводиться до третього варіанту: ми, люди, (особисто або сукупно) самі вирішуємо, що добре, а що – погане. Цей підхід відповідає ідеології гуманізму (від латинського humanus, «людський»).
Асоціація Американських Гуманістів, що стоїть у світовому авангарді цілеспрямованого поширення гуманістичної моралі та ідеології, визначає гуманізм як «прогресивну» (тобто яка постійно змінюється) життєву позицію, яка «без допомоги віри в надприродне стверджує нашу здатність і обов’язок вести етичний спосіб життя з метою самореалізації та прагненні принести більше блага людству». Тим самим вищою метою людства і його головною етичною цінністю проголошується якесь абстрактне і невизначене благо самого людства (що б під таким не розумілося); засобом його досягнення – власні зусилля людства; а стимулом прагнення до нього – покладені на себе обов’язки самими ж людьми.

Більше про гуманізм:

Гуманізм – найбільш поширена ідея нашого часу. Проте, він не є винаходом останніх років. Це – найдавніша ідеологія з тих які існували. Головний принцип цього вчення був проголошений його засновником ще на самому початку історії: ви самі будете собі богами, самі будете вирішувати що є добро, а що – зло (Буття 3: 5). Але, оскільки гуманісти все ж стверджують необхідність «вести етичний спосіб життя», неминуче постає питання: як бути, якщо «етичний спосіб життя» стосовно якоїсь конкретної людини вступає в суперечність з тим, що нам здається принесенням «більшого блага людству»? Або, навпаки, коли це саме принесення «більшого блага людству» вимагає не зовсім етичних дій стосовно будь-якої окремої людини або навіть групи людей, класу, раси, нації, народу? Хто в праві це вирішувати, і за яким правом?

Сергій Головін

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button