Мільйонер – Віктор Мураль-Сікорський

0
Поширень
Pinterest Google+

Більше мільйона радянських рублів надрукував в «домашніх» умовах чоловік, про якого я хочу розповісти. Рубль в той час був дорожчим за долар. 1982 рік. Підпільна типографія друкувала 25 рубльові купюри. Життя вдалося – за однією коробкою хороших цукерок міг спокійно полетіти з Києва в Ригу. Ну, все решту відповідно.

Через три з половиною роки і цього видалось мало. Він і його колеги по цеху вирішили потренуватися на 100-рубльові «папірці». Піймали їх випадково. На дріб’язку. Коли слідчі вникли в процес друку, то вигукнули: «Та вас не саджати потрібно, а нобелівську премію за винахід дати!» В прокуратурі, однак, була інша думка. Стаття розстрільна. Спасла лише перебудова і горбачовська відлига. Повезло, можна сказати – «всього» 14 років дали…
Віктор Мураль-Сікорський. Жінка, яка народила його, загорнула немовля в ганчірку, винесла на вулицю і викинула в сміттєвий бак. Там і закінчилося б ще непочате життя, якби не випадок.

Якийсь чоловік викидав сміття і почув дивний писк. Спочатку подумав, щурі. Прислухався і виявив згорток, з якого доносився писк. Новонародженого забрали спочатку в лікарню, а потім в дитячий будинок… «Останній раз я плакав приблизно в семилітньому віці, – розповідає Віктор, – потім зрозумів, що за тебе ніхто заступатися не буде, тільки сам пробивай собі дорогу. І тільки силою».

Пішов в секцію дзюдо. Зробив майстра міжнародного класу. «Буду сильнішим за всіх, нехай мене бояться!» Але травма зруйнувала всі плани. До цього часу ходить з ціпком. «Значить, – вирішив юнак, – потрібно йти в науку. Чи не пошукати мені зміст життя на філософському факультеті університету?» Закінчив. Успішно. Але змісту життя так і не знайшов. Прийшлося пробувати шукати його в чомусь іншому.

Дружина працювала на поліграфічному комбінаті. Заходячи до неї на роботу, цікавився друкарськими технологіями. Як виявилось – не дарма. Вирішив «допомогти» радянській владі друкувати гроші. Досягнув успіху – держава знайшла в обігу майже півтора мільйона «зайвих» рублів – купюр з однаковим номером. (В купюрах 100 рублів планувалось цей «недолік» усунути). В 1985 році, після трьох років красивого життя Віктора і його чотирьох колег арештували.

На зоні зустрівся з останніми в’язнями сумління. Вони, як і він, сиділи за підпільну друкарську діяльність. Тільки друкували вони не рублі, а … Біблії. Подумав: «Що за ненормальні?» Відповідно і відносився до них: «Хлопці, я для людей набагато більше вас зробив. Я не одну бідну бабусю не пройшов, щоб не дати її подаяння. А ви що зі своїми книжечками? Кому вони допомогли?»

«Христосники», звільнившись в 1988-му, наступного року прийшли знову. Але вже як вільні, для проповіді Євангелії. Послухавши їх, засміявся. «Кому ви хочете впихнути цю мульку? Випускнику філфаку університету? Залиште мені вашу книжку до наступного візиту і я рознесу цю вашу філософію в пух і прах!»

– Залишимо! Але при двох умовах. Перше, що насправді будеш читати. Друге – будеш молитися перед читанням, щоб Бог відкрив тобі зміст прочитаного.
– Ладно, обіцяю!..
Завів зошит для критичних поміток, молився: «Бог! Я не знаю, є Ти там, на небі, але я ось обіцяв тому типові молитися перед читанням, ось і молюсь. Допоможи зрозуміти те, що там написано. Амінь».

Читає: «Авраам родив Ісаака…» «Хм… Ось це народ! Треба ж, у таку нісенітницю вірять! Ну хіба ж не диваки?! З яких це пір мужики стали народжувати?» Зошит швидко заповнювався «аргументами». Вже чекав з нетерпінням приходу християн, як раптом, одного разу, при читанні до нього дійшло: «Так це ж про мене все! Я, я-я-я той самий розбійник, який має потребу в прощенні. Не так я жив, не так живу. Все в мене не так!»

Вийшов за барак. Простелив ганчірку, став на коліна. Підняв погляд і … вперше в житті побачив небо. Бездонне, спокійне небо, всипане перлинами зірок.
– Господи! Ти – великий, могутній і святий! Ти не забув мене, викинутого матір’ю в сміттєвий контейнер. Я Тобі не байдужий. І не байдужий настільки, що Ти пішов на хрест заради мене? Хто Ти, Господи?!

Було це в ніч на 10 вересня 1989 року. Вранці увійшов в барак і заявив, піднявши руки: «Мужики! Ви бачите ці руки? Так ось, якщо я хоч би раз сяду грати з кимось «на інтерес», відрубайте їх. Тепер ці руки мені не належать, вони належать Христу».Такої тиші, яка зависла в повітрі після цих слів, в бараці не було напевно з дня його побудови: «Ну, все, дочитався Сікорський! Дах поїхав…»

Більше про навернення в тюрмі:

Були ще довгі шість років тюрми (звільнився тільки в 1995-му), був розрив з жінкою, яка не прийняла його після звільнення. Дуже жорстко, на її думку, він підставив сім’ю – стаття приписувала конфіскацію майна. Дружина не відразу простила зубожіле життя, поневіряння по гуртожиткам після арешту. І, тим більше, не могла повірити в те, що в чомусь він змінився. Багато всього було…

Сьогодні Віктор Мураль-Сікорський радіє життю. Проповідує про те, що щастя не в силі, не в філософії і не в грошах. І навіть не в їх кількості! Щастя – тільки з Христом! Скоро йому буде 62. Він повний сил, енергії і грандіозних планів. Всі вони пов’язані з благовістям. В першу чергу, в зонах, в’язням. Мріє знову мати мільйон. Але на цей раз – мільйон душ. Для Христа.

Андреас Патц

Попередня стаття

Можливість, яку не варто змарнувати

Наступна стаття

І ми летимо...

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *