Люди з трояндами

5
Поширень
Pinterest Google+

Джон Бленчард піднявся з лави, поправив свою військову форму і став пильно вдивлятися у людський натовп, що заповнив вокзальний майдан. Він очікував дівчину, якої ніколи не бачив, але встиг покохати її добре щире серце… Він чекав дівчину з трояндою.

Все почалося тринадцять місяців тому в одній флоридській бібліотеці. Його дуже зацікавила одна книга не стільки своїм змістом, скільки помітками на полях. Невиразний почерк видавав глибокодумну душу та проникливий розум. Доклавши чималих зусиль, Джон відшукав адресу колишньої власниці книги. Міс Холіс Мейнел жила в Нью-Йорку. Він у листі розповів їй про себе і запропонував листуватися. Наступного дня його призвали до війська, на фронт. Почалася Друга Світова війна. Протягом наступного року вони за листами вивчали один одного. Кожен лист був зернятком, що падало в серце, як у родючу землю. Їхні стосунки розвивалися і мали багато надій.

Одного разу, коли Джон попросив її фотографію, вона відмовила. Вона вважала, що якщо його наміри серйозні, то її зовнішній вигляд не має особливого значення. 

А коли йому настав час повертатись до Європи, вони домовились про першу зустріч – о сьомій у приміщенні центрального вокзалу Нью-Йорка.

«Ти впізнаєш мене, – писала вона, – на моєму піджаку буде пришпилена червона троянда». Рівно о сьомій він був на вокзалі і чекав дівчину, таку дорогу його серцю… Він був трохи збентежений… Ось що він сам потім напише про ці події. «Назустріч мені йшла молода дівчина – красивішої за неї я ще ніколи не бачив: струнка, витончена фігура, довге світле волосся розкішними локонами лягало їй на плечі, великі блакитні очі… У своєму блідо-зеленому піджаку вона нагадувала саму весну. Я був настільки вражений, побачивши її, що одразу направився до неї, геть забувши подивитися, чи є у неї червона троянда. Коли між нами було лише кілька кроків, дивна посмішка з’явилася на її обличчі.

«Дозвольте пройти», – почув я. І тут прямо за її спиною я побачив міс Холіс Мейнел. На піджаку її палала червона троянда. Тим часом та дівчина в зеленому піджаку віддалялася все далі і далі. Я дивився на жінку, яка стояла переді мною. З вигляду – їй було не менше сорока років. ЇЇ постать була доволі огрядною. Старий, побляклий капелюх ледь прикривав тонке сиве волосся. Гірке розчарування наповнило моє серце. Здавалося, я розривався надвоє: від величезного бажання обернутися і піти за тією дівчиною у зеленому піджаку, і водночас настільки глибокою була моя прихильність і подяка цій жінці, яка у найважчі часи мого життя своїми листами давала мені силу і підтримку. Вона стояла… Її бліде повне обличчя виглядало добрим і щирим, а сірі очі світилися теплим вогником. Я не вагався. В руках я стискав маленьку синю книгу, за якою вона мала була упізнати мене.
— Я – лейтенант Джон Бленчерд, а ви, напевно, міс Мейнел? Я так радий, що ми змогли нарешті зустрітися. Чи можу я запросити вас на вечерю?

На обличчі жінки з’явилася посмішка.
— Я не знаю, про що ти, синку, – відповіла вона, – але та молода дівчина в зеленому піджаку, яка щойно пішла, попросила мене пришпилити собі цю троянду. Вона сказала, що якщо ви підійдете і запросите мене на вечерю, то я повинна сказати вам, що вона чекає вас у сусідньому ресторанчику».
Це була перевірка…

Джон і Холіс одружилися, але на цьому історія не закінчується. Тому, що в деякій мірі, ця історія стосується багатьох із нас. Усі ми в своєму житті зустрічали таких людей, «людей із трояндами». Непривабливих і забутих, непримітних і знедолених. Тих, до кого зовсім не хочеться підходити, з ким хочеться просто розминутися і більше не зустрічатись… Їм немає місця у наших серцях, вони десь далеко на задвірках нашої душі. Холіс влаштувала Джону такий тест на перевірку його характеру. Якби він відвернувся від непривабливого, то втратив би кохання усього свого життя. Але це саме те, що часто робимо ми – відкидаємо і відвертаємося від того, що допускає Бог у нашому житті, тим самим втрачаємо ті благословення, що приготував для нас Бог.

Більше про кохання:

Зупиніться! Подумайте, чи немає поряд з вами людей нікому не потрібних? Про них вже давно ніхто не турбується, ніхто не дарує своєї уваги. Варто вийти із наших теплих затишних квартир на вулиці наших міст і ми побачимо, скількох знедолених людей можна потішити. Поїдьте в центр міста і пригостіть безхатченка бутербродами з гарячим чаєм. Ідіть в будинок престарілих, сядьте поряд із старою жінкою і вислухайте її, можливо, вона давно мріяла, щоб хтось посидів з нею, поговорив. Підіть в лікарню і попросіть медсестру провести вас до того, кого вже давно не відвідували. Вдивіться в непривабливе і забуте! Нехай це буде вашою перевіркою. Пам’ятайте, що знедолені світу цього в грудях носять троянди.

Макс Лукадо

Попередня стаття

Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій

Наступна стаття

Шість особливостей роботи мозку чоловіка і мозку жінки

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *