Лихомовець

5
Поширень
Pinterest Google+

Мені ніколи не забути Степана з Комишувахи, звідки він щодня приїздив до Запоріжжя на завод. Ми працювали в суміжних бригадах. Я на збірці тягових двигунів, а він на збірці допоміжних машин. Запам’ятався він мені, насамперед тим, що кожного дня, в обідню перерву грав у доміно. При цьому дужче за всіх бахкав кісточками по залізному столику й гучно вигукував щось у бік інших гравців. Перед ним завжди лежав найпростіший обід: шматок грубо нарізаного сала, кілька очищених цибулин і скиба сірого хліба. А поряд – пляшка молока. І так щоробочої днини.

Мені він здавався невинним чолов’ягою. Коли довкола мене в гулящий час збиралися робітники, щоб посперечатися про Бога чи просто поглузувати з моїх переконань, то він зазвичай не втручався в суперечки, а стояв збоку і з цікавістю спостерігав за тим, що відбувалось. Іноді кидав репліку не до речі, і коли всі реготали, то я не міг зрозуміти, чи з мене сміються, чи з нього.

Але одного разу зі Степаном трапилось щось незрозуміле. Чи статей антирелігійних начитався, чи від атеїстів завдання отримав, не можу до сих пір зрозуміти. Але щодня він став мені дошкуляти.

Ми працювали в різних змінах і зустрічалися лише у великій роздягальні. Його шафа з одягом була близько до проходу, а коли я йшов після праці, щоб переодягнутись, а він, щоб заступити на зміну, ми обов’язково бачились. В такі хвилини Степана ніби проривало. Яких тільки нісенітниць він не говорив на мою адресу! Я робив вигляд, що нічого не чую, і мовчки переодягався. Про себе молився, щоб Бог напоумив цього нещасного грішника, в якого тільки і радощів, щоб поглумитися з моєї віри. Інші робітники також мовчки переодягались, поглядаючи на мене та на нього, очікуючи, чим це закінчиться.

Добігав свого кінця другий тиждень щоденного лихомовства Степана. Я став звикати до нього, як звикають до обложних осінніх дощів або до колючого східного вітру в зимну заметіль. В армії я служив у Поволжі, де мінімум два тижні, в лютому, трималися морози до 47 градусів, за сильного вітру. Спочатку ти повен обурення від такого страхіття, а потім звикаєш. І ще тішила думка, що так буде не завжди.

В черговий раз ми зустрілися зі Степаном у роздягалці. Я після першої зміни, а він приїхав на другу. Він знову почав здіймати на глум, але цього разу не мене, а Бога. Тоді я вийшов у прохід між шафами і гучно, щоб чули присутні, сказав, звертаючись до Степана, словами з Біблії (Галатам 6:7)

– Бог осміяний бути не може. Що людина посіє, те і пожне… Степане, я завжди мовчав, коли ти сміявся з мене, але з Бога не глузуй!

Але Степан став лихословив Бога ще гучніше. Навіть деякі робітники зацикали в його бік. Я швидко переодягнувся і з важким серцем пішов додому. В ухах звучали слова Степана, кинуті мені навздогін.

  • Немає Бога! Адже скільки я глузую, а Він мене не карає!

Наступного дня я прийшов на роботу на сьому годину ранку. Але дорогою з роздягальні трохи затримався. На дільниці збірки двигунів електровозів відбувалися збори працівників першої зміни.

Мені стало цікаво, чому так рано всіх зібрали. Підійшов, і чую, як майстер дільниці проводить інструктаж з техніки безпеки, після чого всі мали обов’язково розписатися в спеціальному журналі. Свій інструктаж він закінчив словами:

  • Якщо кого побачу з молотком і зубилом, але без захисних окулярів – відразу покараю!
  • Що сталося? – запитав я колегу, що стояв поряд.
  • Учора, у другій зміні Степану вибило осколком металу око! – відповів він.
  • Як?! – вихопилось у мене.
  • – Рубив заклепку на п’ятці двигуна, відірвався шматок зубила – і прямісінько в праве око.

Мене так морозом і пройняло. Я згадав учорашнє розстання зі Степаном у роздягальні.

– Боже, прости його! – вирвалося у мене з серця, і подумки я став просити Господа помилувати Степана.

Через день у цеху розійшлась чутка, що Степана літаком відправили до Одеси, до клініки Філатова. Спливло ще півтора місяці, і в цеху заговорили, що з Одеси повідомили про загрозу сліпоти для другого ока. Я щиро просив у Бога прощення для Степана. Працював у той день, а в серці повсякчас линули прохання до Спасителя, щоб Він зберіг зір цьому легковажному грішникові.

З Одеси Степан повернувся через півроку, а на роботу вийшов через півтора роки після виклику, що він кинув на адресу Бога. При першій зустрічі з ним я підійшов, попривітався. Степан увічливо відповів на вітання й опустив долу очі. Зір його частково відновився, і його перевели на легку працю.

Більше про те чому Бог осімяний не буває:

Після цього випадку я не можу пригадати, щоб хтось у цеху глузував з мене з приводу моєї віри, тим більше – зневажав Бога. А майстер дільниці допоміжних машин, де працював Степан, сьогодні – член нашої церкви. Він прийняв хрищення разом зі своїм сином і невісткою.

Так, Бог осміяний не буває, що посіє людина, те саме і пожне!

Уривок з книги Леоніда Петренка “Записки пресвітера”

Попередня стаття

Дві третини українців вважають, що сексуальні стосунки до шлюбу - це нормально.

Наступна стаття

Чому дошлюбний секс аморальний?

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *