Культура гніву

7
Поширень
Pinterest Google+

Наша культура – культура гніву! Осудження ближнього вважається в ній загальновизнаною нормою. Переконатися в цьому легко: достатньо переглянути коментарі на Фейсбук. Можна посилатися на те, що, скажімо, курець завдає шкоди не тільки собі, а й оточуючим. Але хіба не менше шкоди і собі і ближньому завдає той хто гнівається на брата свого?

Ми легко знаходимо обгрунтування гріховності тієї чи іншої ганебної практики, чужої нам самим. Але гнів, на відміну від інших, Писання називає гріхом неодноразово і безпосередньо. Сам Ісус вказує, що той хто гнівається  підпаде судові (Мт 5:22). Соломон вказує на здатність контролювати свій гнів як на ознаку мудрості (Притчі 12:16; 15: 1; 21:24; 27: 4; 30:33). «Усяке роздратування, гнів, лють, крик і зневага хай віддаляться від вас разом з усякою злобою», – заповідає апостол (Ефесян 4:31). Гнів, суперечки і чвари він ставить в один ряд з розпустою, блудом, ідолопоклонством, чаклунством, честолюбством, заздрістю, пияцтвом, оргіями і тому подібним, попереджаючи: «хто чинить таке Царства Божого не успадкують» (Галатів 5: 19-21). «Знайте, мої улюблені брати: кожна людина нехай буде швидкою до слухання, стримана в словах, повільна на гнів» (Якова 1:19).

Чому ж саме цей аспект залишився без уваги, в той час як нас зачіпають чужі проблеми? Чи не доводимо ми тим самим вірність слів Писання: «А язика ніхто з людей не може приборкати; він — зло невгамовне, повний смертоносної отрути. Ним благословляємо Господа й Отця і ним проклинаємо людей, які створені за Божою подобою» (Якова 3: 8,9)?

Більше про гнів:

Є тільки один спосіб звільнити культуру свого народу від поневолення цим гріхом – почати з себе.

Попередня стаття

Оксана Білозір очолить у ВР об’єднання “Жіноча ініціатива за сімейні цінності”

Наступна стаття

Британських школярів вчитимуть про ЛГБТ ігноруючи їх віру - християни проти

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *