Домашня » Варто замислитись » Хрещення Русі: вчора, сьогодні, завтра

Хрещення Русі: вчора, сьогодні, завтра

0
Поширень
Pinterest Google+

Ювілей хрещення Русі – це значна подія для всього світу. Адже значення та вплив хрещення Русі виходить за межі конфесійних рамок. Роздуми над темою про роль християнства в житті українського народу привели мене до простого порівняння – чим рік 988 відрізняється від 2018 року?

Багато чим, але точно не проблемами. Князю київському було не легко з боярами, з племінною знаттю, з розбудовою країни. Особливо, коли займався реформами – адміністративною, військовою, врешті першою релігійною. Але всього того було мало для добра і єдності, для успіху та процвітання найсхіднішої на той час європейської держави.

Також не відрізнявся і проблемами людей, адже вони ті ж – бідність і хвороби, корумпованість і жадібність, безправ’я та беззахисність, насильство та пограбування. Особливо зауважу про ті ж проблеми у родинах: подружня невірність, розлучення, співжиття до шлюбу.

Але коли київський князь отримував якесь «просвітлення», то нова реформа одразу вступала в дію і робилася загальнонаціональною. Таким чином, князь своєю волею, не без підтримки як деяких високопосадовців, так і певної кількості киян, робить епохальний поворот – хрестить спочатку киян, які, на відміну від сучасних, мали тоді направду зайти у воду, а згодом десь швидше, а десь повільніше, і решту своєї держави. Він своїм прозрінням і вольовим рішенням уводить новий релігійній порядок, зраджуючи вірі батьків.

Один Київський Князь, якого згодом назвуть і Великим, і Святим і Рівноапостольним, зміг християнізувати всю країну. Князь Володимир не унікальний – так до нього зробили князі болгарський і польський, князі германців, франків та готів. А ще на п’ять сторіч раніше – князь вірменський. Таке сьогодні ніякому князю і навіть президенту не під силу. Ось чим відрізняється 2018 від року 988.

Це очевидний факт: хрещення Київської Русі перемінило, переформатувало наш народ, і це насправді важко осмислити в усьому обсязі. Зміни, які відбулися з нехай «політичним» і навіть частково примусовим приходом християнства, значні й очевидні. Вони зачіпають повільний вихід народу з багатобожжя поганства та утвердження віри в одного живого Бога-Творця. Об’єднання навколо християнської віри допомагало формуванню з розрізнених і ворожих племен однієї держави. Саме християнська віра принесла слов’янам братерське ставлення до людини з іншого роду чи племені, якщо до того це були вороги. Важливо сказати про суттєве оздоровлення моралі, з’явилося розуміння християнської чесноти, зародилася та розвинулася писемність і освіта як така. Наш народ із його ментальністю та творчістю, з кращими та гіршими рисами сформувався саме під впливом того хрещення 1030-літньої давності.

Що маємо сьогодні?

Повернення до поганства – українці у великій кількості лише формально християни. За суттю своєю вони погани, і то переконливі. Це виявляється у всіх сферах життя – від релігії до бізнесу, від сім’ї до мовлення. І Перун тут ні при чім. Той, втоплений ще за Володимира божок, нікому уже не поможе і не пошкодить.

Серед усіх лих нашого часу вихоплю проблему сім’ї – сім’я сьогодні в небезпеці. Кількість розлучень, злочинів на статевому ґрунті, дошлюбне і позашлюбне співжиття зашкалює. Існує проблема величезної кількості сиріт! А як щодо дітей, які позбавлені уваги батьків і яких формує вулиця, а згодом тюрма?

Ось чим відрізняється 2018 рік від 988 – нам не допоможуть ні пан Президент, ні Верховна Рада. Швидше пошкодять – лише в цьому році зусиллями уряду та Верховної Ради були неодноразові спроби прийняти закони і положення, які прирівнюють статеве збочення до традиційної сім’ї. Тим самим руйнують не лише інститут сім’ї як такої, але й церкву. Ні, вони не допоможуть врятувати ні сім’ю, ні церкву, ні мораль. Вони не зупинять процесу секуляризації – це і не їхня справа. Не зупинять і модерного та глобального процесу опоганення. Тобто християнство в Україні у 2018-тому, на відміну від 988-го, знаходиться не у процесі зростання кількості та впливу, а в процесі зменшення як кількості, так і впливу на суспільство.

Який виклик, з огляду на минуле і сьогодення, стоїть перед християнськими конфесіями?

1. Ми, українці, носимо якусь дивну, ще в давнину прищеплену вдачу, яка стала частиною нашого менталітету – якщо він, сусід, не такий як я, то він чужий. Християнству це не властиво, а тому ця позиція ще або слов’янська дохристиянська, або ж прищеплена кимось свідомо і цілеспрямовано. Чому мені сьогодні, баптисту у шостому поколінні, потрібно доводити, що я нормальний українець і свій, і що протестанти в Україні вже 500 років, а моя конфесія – понад 150? Отож, усвідомлюючи сучасні виклики і небезпеки, християнські конфесії потребують зважитися на ВИЗНАННЯ. Визнання того, що українське християнство – то багатокімнатна квартира, яку, як говорив видатний апологет і англійський класик Клайв С. Льюіс, кожен влаштовує згідно зі своєю історією та традицією. І так має бути, адже визнання не применшує і тим більше не заперечує власний шлях та розвиток. Сьогодні християнському поступу в Україні шкодять як внутрішня ворожнечість серед розділених православних та протестантських конфесій, так і міжконфесійне протистояння на місцях. Колись учні вимагали від Ісуса, щоб той заборонив іншим діяти «бо він з нами не ходить. Ісус же йому відказав: Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!» (Лк. 9:49,50). Сьогодні нам потрібна відкритість усієї української християнської спільноти перед лицем виродження християнських цінностей і самого християнства.

2. Християнські громади потребують найсерйознішим чином віднестися до виховання своїх вірян. Ми, християни, не можемо претендувати на право мати голос у суспільстві, якщо самі не будемо прикладом. Вбогість християнського свідоцтва в Україні пов’язана з особистим невіґлаством та недостойним життям вірян. Сьогодні неабияк зростає актуальність старої народної приказки: «Який піп, такий і прихід». Життєвий приклад відритого та побожного життя помісного священства має бути розділений з громадою. Церковна кафедра, як і тисячу років тому, має стати місцем духовного навчання та виховання: про подружню вірність і посвячену працю, про чесне заробляння і жертвування, про активну позицію і особистий розвиток. Сьогодні голос християн приглушений їхнім негідним свідоцтвом – тому лише духовне оздоровлення вірян насправді збільшить авторитет церкви та надасть її посланню сили.

3. Церква потребує «піти» у суспільство – ногами своїх вірян та духовенства і служити місту й селу. Сьогодні ми є свідками скорочення кількості людей, які відвідують церкви. А тому зовнішня духовно-просвітницька і соціально-гуманітарна праця в українському суспільстві має стати пріоритетом для конфесій. Окремої і найпильнішої уваги вимагає і найвразливіша частина нашого суспільства – сім’я: чоловік і дружина, діти, підлітки і молодь, люди похилого віку і з особливими потребами, потерпілі від війни на Сході України. А тому саме церква має стати ініціатором створення за державної підтримки творчих центрів для дітей і молоді, консультаційних центрів з питань сім’ї і материнства, реабілітаційних центрів для алко- і наркозалежних, інвалідів.

А ще церква, виходячи з попереднього, повинна мати своє ясне послання до суспільства, де чимало громадян називаються християнами. Так робили проповідники часу князів Володимира та Ярослава: вони сильно били по таких вадах уже охрещеного суспільства, які видавалися їм найбільше ганебними: легкі розлучення, співжиття без шлюбу, багатоженство (це не старий гріх – сьогодні він присутній в іншій формі). Дуже часто й енергійно вони виступали проти пияцтва, яке було дуже поширене, особливо у вищих верствах. Цінною була боротьба з суворістю і немилосердністю. Тодішні проповідники гостро виступали проти злочинності на всіх рівнях, надто високих відсотків лихви, проти торгівлі невільниками.

Спільні зусилля усіх християнських конфесій задля зміцнення і розвитку інституту сім’ї у її євангельському розумінні як єдність одного чоловіка і однієї жінки, задля духовного і морального розвитку вірян, задля просвітництва та добродійства серед суспільства буде слугувати як зросту Церкви, так і добру усього нашого українського народу.

Микола Романюк

Рейтинг

82
Ювілей хрещення Русі – це значна подія для всього світу. Адже значення та вплив хрещення Русі виходить за межі конфесійних рамок. Роздуми над темою про роль християнства в житті українського народу привели мене до простого порівняння – чим рік 988 відрізняється від 2018 року?
0 Рейтинг користувачів
Актуальність 80%
Практичність 85%

ПЛЮС

Це очевидний факт: хрещення Київської Русі перемінило, переформатувало наш народ, і це насправді важко осмислити в усьому обсязі. Зміни, які відбулися з нехай «політичним» і навіть частково примусовим приходом християнства, значні й очевидні.

МІНУС

Повернення до поганства – українці у великій кількості лише формально християни. За суттю своєю вони погани, і то переконливі. Це виявляється у всіх сферах життя – від релігії до бізнесу, від сім’ї до мовлення. І Перун тут ні при чім. Той, втоплений ще за Володимира божок, нікому уже не поможе і не пошкодить.
Попередня стаття

Хрещення 1030 років тому і цивілізація

Наступна стаття

Рада Церков закликає МОН привести експертизу підручників у відповідність до закону

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *