Голодомор став моїм болем

0
Поширень
Pinterest Google+

За оцінками істориків, кількість жертв Голодомору в Україні становить близько 10 млн. осіб. Взимку та навесні 1933 р. в Україні щоденно гинули десятки тисяч селян, зокрема дітей. Щоби врятувати останніх, їхні батьки вдавалися до того, що підкидали своїх дітей у поїзди або намагалися доправити їх до міста. Проте через перевантаженість дитячих будинків більшість таких дітей були приречені на вмирання від голоду на вулиці.

Водночас 1932 р. з України було експортовано 1 млн. 720 тис. тонн зерна, а 1933 р. – 1млн. 680 тис. тонн. Така кількість зерна цілком могла врятувати людей, які голодували. Проте це, вочевидь, не входило у плани тодішнього більшовицького керівництва.

Спочатку, конфіскувавши у селян все продовольство, режим вдався до цілковитої ізоляції як окремих населених пунктів, так і України в цілому, з метою запобігання виїзду людей в пошуках їжі. Тим самим прирік їх на голодну смерть.

Трагічна подія Голодомору стає предметом дедалі ширшої суспільної дискусії. Обговорюються її історичні та політичні причини, соціальні та демографічні виміри та наслідки, подекуди предметом обговорення стає її юридичний аспект, проте значно менша увага звертається на, на наш погляд, не менш важливий момент цієї трагедії, а саме її духовний і моральний вимір.

Як таке могло статися на теренах, які, досить обґрунтовано, ще з Х сторіччя було прийнято вважати християнськими? Які це мало наслідки у духовній та моральній сфері для нашого народу? Чи є ці наслідки актуальними для нас, сьогоднішніх – українців ХХІ сторіччя?

Ігнорування духовних причин Голодомору, його духовного виміру (не кажучи вже про ігнорування самого факту Голодомору), не дає можливості правильно оцінити і подолати його наслідки у моральній та духовній сферах.

Голодомор став природним наслідком богоборчої ідеології. Ідеологія, що не лише заперечує існування Бога, але й вступає в боротьбу з Ним, не може з повагою ставитися і до життя чи гідності людини як Божого творіння. З іншого боку, будь-яке обґрунтування радянською системою доцільності заходів, що призвели до Голодомору з його багатомільйонними жертвами було б неможливим без попереднього заперечення самого існування Бога. Саме таке заперечення розв’язувало руки комуністичним діячам, надавало їм можливість нехтувати життям мільйонів в ім’я примарного «світлого майбуття», а по суті – в ім’я збереження своєї системи. Адже, як зазначав Достоєвський, «якщо немає Бога, то усе дозволено», дозволено, бо відкидання Бога веде і до втрати моральних цінностей і орієнтирів. Або як писав Ленін: «Революційна влада… є владою, яка завойована і підтримується насильством…, влада, не обмежена ніякими законами». Водночас, ставши на шлях війни з Богом, комуністичний режим природно мав розв’язати війну з тими, хто відкидав це заперечення і попри комуністичні тези продовжував сповідувати віру в Творця і Спасителя.

Знищивши у 20-х роках Церкву як інститут і тим самим ліквідувавши можливість опору з її боку, радянська влада у 30-х роках приступила до поголовного знищення самих носіїв Христової віри. Знищення розпочалося у 1932-1933 роках із селянства, яке порівняно з міськими мешканцями було більше релігійним, а завершилося знищенням віруючих у містах під час тотальних сталінських репресій 1937-1938 років. Тому є всі підстави розглядати Голодомор не лише в контексті боротьби комуністичного режиму з українством або з українським селянством, але й у контексті боротьби з Христовою Церквою, яка традиційно була дуже сильною саме в Україні, та з її вірними, більшість з яких на початку ХХ сторіччя складали саме селяни.

За своєю антицерковною спрямованістю Голодомор стоїть в одному ряду зі знищенням Церкви, руйнуванням храмів, репресіями, практичною забороною свободи совісті та слова у Радянському Союзі.

Традиційно християнському народові зробили примусове щеплення матеріалізму, глибоко вкорінили думку про пріоритетність їжі перед духовними цінностями. Саме звідси, попри будь-яке утрирування, у деяких людей збереглася ностальгія за колишнім режимом, тому що раніше, мовляв, ковбаса була по 2 карбованці і 20 копійок. Традиційну для українського селянина психологію господаря, здатного самотужки забезпечити добробут своєї родини, примусово замінили іншою парадигмою: не треба нічого прагнути, треба просто виявляти лояльність до системи – і миска їжі тобі забезпечена.

Події Голодомору та подальших репресій призвели до насаджування страху в людські душі, неможливості будь-якого внутрішнього спротиву системі заради збереження свого існування. Було знищено людську гідність, а на її місце насаджено рабську покірливість режиму та його представникам перед страхом голодної смерті. За Гумільовим, знищили пасіонарність народу.

Наслідки цього і на сьогодні залишаються ще далеко не подоланими. Хоча, безумовно, певним проривом, подоланням цього всеохоплюючого страху стали події Майдану 2004 р. та Революції Гідності 2013-2014. Не щодо прив’язки до тих чи інших персоналій, а в сенсі готовності і здатності відстоювати свої ідеали. В сенсі усвідомлення себе не бидлом, що прагне лише ситої стабільності, але господарями на своїй землі. І хоча певні персоналії не виправдали очікувань, що покладалися на них, але ідеали, заради яких сотні тисяч людей готові були стояти днями і ночами на морозі, зокрема особистої свободи і гідності, від того не втратили своєї вартості.
Хто може оцінити ступінь духовного і морального зламу в душах людей, християн, доведених до поїдання собі подібних, і свідків цього безумства?! А в тих, хто ховав ще живих, вже приречених, але ж живих?!

А хто може оцінити ступінь духовних і моральних перетворень в душах тих, хто відбирав у селян останнє (а далеко не всі з них були якимись прибульцями з міста, чи іншої національності – були ж і свої, сусіди), чи то виконуючи настанову партії, чи то такою ціною думаючи врятувати себе і свої родини. І таки врятували, і вижили, принаймні тоді. І залишили потомство…

І ми сьогодні в значній мірі є тим потомством. Чи не тому для багатьох нині поняття мораль, совість, страх Божий значно поступаються поняттям достаток, успіх, кар’єра? І чи не з цього потомства і значна частина тих, хто сьогодні перебуває у владі вже незалежної України? Але ж і вони, і діти їхні – теж жертви Голодомору, попри те, що вижили – моральні жертви. Бо що гірше – фізична чи духовна смерть?

«Людину повернуто до стану скотини, яка вдячними очима дивиться на того, хто краще її нагодує» – це нічого не нагадує? А перетворення виборів в змагання тих, хто дасть більше гречки, чи бодай обіцянок – чи не з цього самого ряду? Вже кілька поколінь після Голодомору є заручниками свого шлунку, своєї фізіології, що має безпосередній вплив і на їхні політичні погляди.

А скільки в результаті Голодомору залишилося дітей, які вижили і стали безбатченками, а отже не отримали нормального батьківського виховання в родині, в тому числі й християнського, натомість отримали потужне атеїстичне щеплення в радянських виховних закладах? Дітей, які самі не отримали у спадок від батьків християнських цінностей, а отже і неспроможні передати їх вже своїм дітям. Чи не тому попри 24 роки без комуністичного режиму, попри тисячі відбудованих храмів, ми ще продовжуємо говорити про необхідність духовного відродження України. Бо відбудувати храми виявилося набагато легшим, так само як і навчитися хреститися по святах, ніж відродити справжню духовність у своїх душах.

Наслідки Голодомору є вочевидь актуальними як для нашого сьогодення взагалі, так і для кожного з нас зокрема. Без звільнення від негативної духовної спадщини – без покаяння як шляху до очищення, – неможливий рух особистості вперед, а отже неможливий і рух уперед держави. А очищені душі відкриті для пізнання Христа, Який сказав: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» Той, хто пізнав Бога, для кого вищими цінностями стали добро, любов, правда і справедливість, по-правді є вільним від гнітючого страху, залежності та тиску, що їх насаджує матеріалізм. А тому – здатним чинити правду, вчиняти по-совісті.

Більше про покаяння:

Правда про Голодомор є жахливою, проте вона необхідна для нас, сьогоднішніх, як нагадування про те, до чого веде відступ від Бога. Байдужість до поширення безбожництва у сучасному світі несе небезпеку нових трагедій.

Урок Голодомору є засторогою щодо тих політичних сил, які або є спадкоємцями богоборчої ідеології, або своєю практичною діяльністю заперечують заповіді Христові, щодо тих, для яких мета виправдовує засоби, а власні гасла є дорожчими за свободу, гідність і життя громадян. «По плодах їх пізнаєте їх», – говорить Господь. Це особливо актуально зараз, коли є можливість обирати.

Що обираємо ми?

Вибір за нами. Голодомор почався тоді, коли політичний інтерес став дорожчим за людину. Таке не повинно повторитися.

Ніколи більше!

Юрій Решетніков

Попередня стаття

Коли Господь торкається душі - Юрій Монда

Наступна стаття

Блаженні засмучені

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *