Факти вирішують все
«Потім каже Томі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» (Iв.20:27).
Чи послухався Тома Господа? Нема причини сумніватися в цьому і нема причини про це сперечатися. Проблема в іншому – наскільки все-таки для людини, яка хоче вірити, є вирішальними докази? Чи віра не потребує доказів, а все сприймає беззаперечно?
Для мене це важкі запитання, є лише спостереження. Дружина мого діда була щирою і благочестивою християнкою, а він співчував комуністам і шукав докази для того, щоб вірити. Наприкінці життя він таки схилився до віри і допомогою йому стали свідоцтва відомих християн-учених.
Мій інший дід тримався віри перед лицем усього села. Його віра була тиха і трудова, доведена багатьма десятиліттями чесної, надійної та якісної праці і спокійною та миролюбною вдачею. Він не шукав доказів – його життєве свідоцтво згодом стало доказом віри для багатьох.
Однозначно, що шляхів до віри багато – один приходить через численні сумніви і вагання, пошуки і докази, іншому віра немов би дається, і він з усією довірою тримається написаного Слова. Мабуть, воно єдине, яке можна рекомендувати для всіх, хто шукає Бога. Коли Ісус розповів про багача і Лазаря, то виклав своє розуміння того, що потрібне для віри. Виявляється, Слова Божого вистачає, а кому мало, тому і чудо воскресіння мертвих не допоможе. Як це не допомогло свідкам Ісусових чудес не кричати «розіпни».
Чи погано сумніватися і шукати доказів? Не настільки, як вдавати віру, тримаючись неосмисленої традиції. Чи можна вірити, приймаючи Слово на віру, чи віра не потребує доказів,? Можна, хоча це не визволяє від закрадання сумніву. Історія Томи вказує на те, що той, хто шукає, таки знаходить. Ісус не оминає складних ситуацій, бо Він наш Господь і наш Бог. І якщо воскреслий Ісус знову і знову являвся своїм послідовникам, то напевно й тому, щоб надати ще один аргумент на користь віри у Месію.
Микола Романюк