Давид Завірюха – оповідання

0
Поширень
Pinterest Google+

У житті Давида Завірюхи радість і смуток тісно переплелися. Радів, що покаявся і увірував в Ісуса-Месію. Разом зі сім’єю прилучився до місцевої євангельської громади. Душа полум’яніла бажанням, щоб одноплемінники – сини Авраама – теж увірували в Месію, щоб Господь розм’якшив їхні зачерствілі серця. Йшли роки, але попри ревні молитви, свідчення, жоден єврей з міста так і не навернувся. Давиду до болю були зрозумілими почуття апостола Павла, котрий мав «великий смуток і невпинний біль у своїм серці за братів своїх євреїв».

2 2 серпня 1941 року німецьке військо зайняло Черкаси. Через два місяці почалися арешти євреїв. Проповідник Євангелії Давид Завірюха мешкав зі своєю родиною в одному будинку з іншим віруючим – Петром Яковичем. Десь за три роки до війни вони разом побудували дім на дві сім’ї з двома входами. В кінці жовтня, вдосвіта, перед помешканням Завірюхи зупинилася німецька вантажівка. Офіцер з двома вояками зайшли у приміщення, і за короткий час Давид з дружиною і трьома дітьми вийшли на подвір’я з речами в супроводі військових. Петро Якович спостерігав за цим з вікна. Він вибіг на вулицю, намагаючись заступитися, але солдати, погрожуючи зброєю, не підпустили до заарештованих. Давид лише встиг вигукнути: «Прощавай, брате! До зустрічі перед Господом». Усіх євреїв звозили до старої в’язниці.

Наступного дня в домі Сергія Богуна зібралися брати, щоб обміркувати те, що сталося:
– Необхідно звернутися до коменданта і попросити за родину Завірюхи, – після молитви запропонував хтось з них.
– Комендант – жорстока людина. До нього вже зверталися, щоб заступитися за заарештованих євреїв, але він з криком і погрозами проганяв прохачів зі свого кабінету, – заперечив хтось із присутніх братів.
– Напевне, нічим, окрім молитви, ми не в змозі зарадити брату, – невтішно підсумував інший.

Тоді брат Гуменний відкрив Святе Письмо і зачитав із книги Приповістей: «Рятуй тих, кого взяли на смерть, і невже відмовишся від приречених на забиття?». Ми повинні не лише молитися, але діяти. Пропоную написати заяву коменданту. Брат Скрипник щиро його підтримав і зголосився піти до німецького посадовця. Спочатку їх ніхто не допускав до коменданта, але вони не йшли звідти. Врешті їх прийняв черговий офіцер із перекладачем. «Ви клопочете за єврея, його ніхто з в’язниці не відпустить! – накричав на них офіцер, зім’яв папір і жбурнув на підлогу. – Геть звідси», – прогнав їх німець.

Брати вирішили не припиняти клопотання. Два тижні поспіль віруючі оббивали пороги комендатури, наражаючись на небезпеку самим бути заарештованими. Всі ці дні місцева церква ревно молилася, щоб Господь якось втрутився у справу родини Давида Завірюхи.

Комендант міста врешті погодився вислухати настирливих прохачів. Перекладач прочитав заяву, в котрій йшлося, що Завірюха понад 20 років є проповідником в євангельській церкві. Він сумлінний трудівник і зразковий сім’янин. Лист закінчувався проханням звільнити родину Давида під відповідальність місцевої християнської громади, кілька десятків віруючих поставили свої підписи.

– Євреї взяті під варту за наказом з Берліна, я лише виконую наказ! – роздратовано кинув комендант. – Навіщо вам цей єврей? Я нічим не можу зарадити. Більше не приходьте!
– Він наш брат по вірі, і ми не можемо покинути його в біді. Зробіть добру справу: відпустіть Завірюху з сім’єю

Нарешті Господь пом’якшив серце німецького достойника, він наказав підготувати розпорядження для начальника тюрми про звільнення заарештованих, оскільки вони не являють небезпеки для Німеччини. Начальник в’язниці прийняв їх у своєму кабінеті і прочитав розпорядження коменданта. Одразу викликав солдата і щось наказав йому. Солдат помахом руки звелів слідувати за ним до воріт тюрми і зачекати. Десь за півгодини ворота раптом відчинилися, і брати побачили Давида, його жінку і дітей на тюремному подвір’ї. Брат Завірюха щось сказав дружині і підійшов до воріт, де очікували друзі. Він міцно обняв кожного і щиро подякував за їх молитви і ризиковану працю заступництва.

– Розкажу вам, що відбувається тут в неволі. Я з першого дня проповідую своїм одноплемінникам про Христа. В цих тяжких умовах, в очікуванні смерті, багато хто охоче слухає Слово Боже, і дехто з них вже прийняли Добру Вістку. За ці тижні десь два десятки людей уже навернулось. Я вірю, що сам Господь послав мене сюди для свідчення. І якщо я покину своїх братів, приречених на смерть, вийду з сім’єю на волю, то вони розчаруються в тому, що я проповідував, і буду винен перед Богом. Ми з дружиною порадилися і вирішили залишитися, щоб розділити долю з тими нещасними.

Більше про переслідування:

Завірюха промовляв тихо і впевнено, кинув погляд на дружину, вона кивнула на знак повної згоди. Брати розчулились від такої несподіваної розв’язки.
– Сподіваюся, друзі, ви мене зрозумієте. До зустрічі з Господом на небесах.

Давид заповів, як розпорядитися його половиною будинку, ще раз подякував усім за турботу. Після молитви в колі братів повернувся на в’язничне подвір’я до жінки і дітей.
З тяжким серцем черкаські брати сприйняли це несподіване рішення. В помешканні Сергія Богуна вони ще зібрались і там в молитві просили Отця небесного укріпити Давида Завірюху і його дружину в тих вогненних випробуваннях. Більше цю сім’ю ніхто не бачив.

Олег Слонецький

Попередня стаття

Бог, який забуває гріхи - притча

Наступна стаття

Інфляція цінностей

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *