Чи все можуть королі?

Біблійні принципи цивільного правління

5
Поширень
Pinterest Google+

Кожна людина грішна. Біблія стверджує: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його? » (Єремія 17: 9). До правителів це відноситься не в меншій мірі, ніж до їх підданих. Наївно припускати, що серце людське може саме змінитися на краще лише від того, що ця людина займе якусь керівну посаду. Навпаки, той хто отримав владу отримує разом з нею великі спокуси. Незрівнянно множаться у нього і можливості для потурання цим спокусам в порівнянні з тими, хто владою не наділений.

Мужі Божі ніколи не забували про це, викриваючи можновладців за скоєні ними беззаконня. Іоанн Хреститель викривав тетрарха «А Ірод тетрарх, що Іван докоряв йому за Іродіяду, дружину брата свого, і за все зло, яке заподіяв був Ірод» (Від Луки 3:19). Пророк Даниїл закликав царя Навуходоносора: «Тому, царю, нехай буде до вподоби моя рада тобі, зламай же свої гріхи справедливістю, а свої провини милістю для вбогих, щоб твій мир був довготривалий. » (Даниїла 4:24). Чи не вистачить часу перераховувати нечестивих правителів, згаданих в Біблії і всі їхні зловживання. Але навіть цар Давид, чоловік по серцю Божому (1 Сам 13:14), впадав в тяжкі гріхи (2 Сам 12:13), і Соломон, наймудріший з правителів, робив «зле в очах Господніх» (1 Цар 11: 6) .

Чим більшою владою володіють нечестиві політики, тим більше вершать вони беззаконня, «тому що це в їхніх силах» (Михей 2: 1). Як казав Лорд Актон (1834-1902), «влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно». Ісус же попереджає: «Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть.» (Від Луки 12:48).

Саме тому в громадянському суспільстві (тобто суспільстві, що формується з волі громадян, від імені громадян і на благо громадян) вся повнота влади ніколи не повинна бути повністю зосереджена в руках однієї людини або однієї групи людей. В цьому і полягає широко відомий принцип поділу влади. Його призначення – наскільки це можливо захистити правителів від спокус влади, а суспільство і його громадян від зловживання владою правителями. Принцип цей сьогодні визнають навіть ті, хто не має ні найменшого уявлення про його біблійне обгрунтування.

Існування трьох різних гілок влади розрізняють з давніх часів. Так, Аристотель у своєму трактаті «Політика» (335-322 рр. До н.е.) пише: «У всякій державі цих складових частин три … Перша – законодавчий орган, який би розглядав справи держави, друга – посади, третя – судові органи» . Але ще за чотири сотні років до Аристотеля і всієї класичної грецької філософії з її теоріями держави, пророк Ісая вказував не тільки на існування цих трьох складових частин влади, а й на Того, Хто є вищий авторитет в кожній з цих гілок: «Бо Господь наш суддя, Господь законодавець для нас, Господь то наш цар, і Він нас спасе!» (Ісая 33:22).

Однак, людина – не Бог. Бог святий, а кожна людина – грішна. На підставі цього принципу християнські політологи, зокрема – Джон Локк (1632 – 1704), аналізуючи біблійні основи політики і права, наполягали: захисним механізмом громадянського суспільства від свавілля правителів повинна служити так звана «система стримувань і противаг». Судова, законодавча і виконавча гілки влади повинні бути взаємно незалежні і контролювати одна одну.

Уже з XIII століття принцип поділу влади починає закріплюватися в законодавстві європейських країн («Велика хартія вольностей», Англія 1215 г.). Яскравим прикладом такого підходу є втілення цього принципу в державному устрої федеративної республіки Швейцарська конфедерація (заснована в 1291 р). Швейцарія не має офіційної столиці, а гілки влади розділені в ній не тільки юридично, але й територіально: Федеральний суд знаходиться в Лозанні, а Федеральна рада (уряд) і Федеральні збори (парламент) – в Берні. Але навіть в конституційних монархіях, якими сьогодні є дванадцять країн Європи, монархи царюють, але не правлять. Править – закон.

Оскільки в наші дні громадянське суспільство не обмежується масштабами поліса, «горизонтальний» поділ влади доповнюється «вертикальним» розмежуванням повноважень державних і муніципальних органів. Так, наприклад, в Сполучених Штатах Америки армія знаходиться в розпорядженні федеральних органів влади; національна гвардія підпорядковується уряду штату; спецслужби підзвітні владі округу; поліція (від слова «поліс», «місто») – міська структура; народні дружини в разі потреби формуються самими громадянами для підтримки правопорядку в своїх кварталах. Подібний розподіл повноважень виключає формування якої б то не було «вертикалі влади» і використання урядом силових структур проти власного народу.

Ще більші гарантії безпеки народу від свавілля влади забезпечуються змішаними формами державного устрою, коли повноваження вищої виконавчої влади додатково розподілені між різними її структурами. Так, при парламентсько-президентській формі республіканського правління, закріпленій в Конституції України, до відання президента належать питання:

– державного суверенітету;
– національної безпеки і оборони;
– міжнародних відносин;
– гарантування конституційних прав і свобод громадян;
– вручення державних нагород.

Безпосереднє ж управління державою (в тому числі щодо тарифів, субсидій, ціноутворення, розвитку економіки і т.п.) здійснює кабінет міністрів, колегіально який призначається і контрольований парламентом країни.

Таким чином, якщо кандидат в президенти України заявляє, що буде

– формувати кабінет міністрів;
– садити злочинців;
– приймати закони;
– міняти конституцію;
– проводити економічні перетворення,

і т.п., тобто робити щось, на що у президента в принципі немає повноважень, то він або

– невіглас, який не має навіть елементарного уявлення про державний устрій своєї країни, або
– брехун, навмисне вводить своїх слухачів в оману, або
– базікало, безвідповідально потурає примхам слухачів, або
– дійсно, має намір узурпувати всю повноту влади і встановити режим диктатури.

Більше про владу:

Будь-який з цих варіантів може призвести до соціальних потрясінь від конституційної кризи до громадянського протистояння.

За матеріалами книги «Біблія і політика. Підстави громадянського суспільства »

Купити книгу: Біблія і політика

Християни є громадянами не тільки Небесного Царства, але й громадянами тієї країни, в якій вони перебувають у земному житті. Тому побудова суспільства, в підвалинах якого були б закладені права і гідність його громадян у відповідності до принципів, що Творець відкриває нам у Своєму слові, є невід’ємною частиною Божого задуму, відкритого в Писанні. Книга Сергія Головіна присвячена правовій апологетиці й буде корисна тим, хто цікавиться питаннями християнського світогляду. Купити книгу
Попередня стаття

Етика культурної відносності

Наступна стаття

Християни влаштували мітинг проти дошкільної сексуальної освіти

Немає коментарів

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *