Топ

Чи є надія в безнадії?

Доволі часто вулицями спокійних і метушливих міст безтурботно розгулюють відчай, розпач, депресія. Люди не хочуть жити. Чому? Що підштовхує благополучних, на перший погляд, людей на відчайдушні кроки?

Як свідчать опитування, кожній людині на світі хоча б один раз у житті спадало на думку поквитатися з життям. Як не дивно, але в Біблії, книзі, яка дає відповіді на безліч життєвих питань, є також чимало людей, котрі певного часу були у безвиході. Про одного з них написано в Діях святих апостолів:
«Опівночі Павло і Сила молились і співали хвалу Богові, а в’язні слухали їх. Раптом стався великий землетрус, так що основа в’язниці захиталася, повідчинялися всі двері в’язничні, і кайдани з усіх поспадали. А коли в’язничний сторож прокинувся від сну і побачив, що двері в’язниці відчинені, то вихопив меч і хотів убити себе, бо думав, що в’язні повтікали. Але Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: «Не роби собі ніякого зла, бо ми всі тут!» А він, попросивши світла, вбіг і в тремтінні припав до Павла і Сили і вивів їх звідти і сказав: «Добродії, що робити мені, щоб спастися?» Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа, і спасешся ти і дім твій» (Дії 16:25-31).

Коли читаю цей текст, у моїй уяві вимальовується така картина. Вечір. Батько залишає сім’ю і йде на чергування – охороняти в’язнів. Уявляю, як він на прощання цілує дружину, дає настанови дітям, аби слухалися маму, і каже: «Любі мої, добраніч. Уранці побачимося».

Ось чоловік приходить на службу, де дізнається, що є два особливі в’язні – проповідники Євангелія. Він отримує наказ замкнути їх у найгіршій камері у нижній частині в’язниці. Чоловік сумлінно виконав свій обов’язок: одягнув на руки і ноги злочинців кайдани, потім, оглянувши всі камери і переконавшись, що усе надійно зачинено, вирішив трохи подрімати.

Отож, він заснув. Та з Біблії ми дізнаємося, що раптом стався великий землетрус, і двері повідчинялися, і всі кайдани поспадали з в’язнів. Бог зробив чудо. Коли ж охоронець прокинувся і побачив, що тюремні двері відчинені і в’язні вільні, він, щонайменше, був ошелешений.

Мабуть, тієї миті його скроні посріблила сивина. Чоловік знав, що якщо в’язні повтікають, то його, римського солдата, завтра ж привселюдно ганебно стратять. Охоронець, довго не думаючи, вирішив змінити свою долю і, вихопивши меча, заніс його над своїм тілом. Куди краще померти на кілька годин раніше від власної руки, ніж чекати, коли стратять на очах усіх колег, можливо, і родини. В останню мить апостол Павло вигукнув: «Стій! Усі ми тут».
Наше життя складне. З кожним роком його все більше і більше ускладнює гріх і демонічні сили.

Схожі статті

Буває, над нами згущуються такі чорні хмари, що, здається, сонячний промінчик уже ніколи не торкнеться чола. Ми думаємо: «О, це, мабуть, тільки у мене таке, адже всі інші щасливі, радісні».

Друзі, це неправда. В житті кожного без винятку є особливі кризові моменти.

Часто буває, коли здається: кінець, глухий кут, безвихідь, немає для чого жити, немає ніякої перспективи – ви можете почути, як хтось настійливо нашіптує пораду, так би мовити, вихід. Він каже: «Що? У тебе проблеми? У тебе криза? Візьми наркотик або алкоголь і вмить позбудешся усіх проблем. Щойно вколешся, або закуриш, або вип’єш, – всі реалії минуть, ти забудеш про все, що тебе гнітило». Але минає певний час, дія наркотику закінчується, а проблеми залишаються. І ти йдеш красти, вбивати, грабувати, щось робити, аби добути гроші і знову піти в забуття.

Комусь сатана пропонує телевізор, з екрану якого можна побачити інше життя і почати ним жити, забувши про власні негаразди, комусь – формальну релігійність. Іншими словами, прийшов у неділю зранку на богослужіння, «вколовся» релігією – отримав дозу гарного настрою – і вийшов. Але щойно людина приходить додому, нічого не змінюється, дія «релігійного наркотику» зникає, адже там – відчай, розпач, нескінченні проблеми, жодної перспективи на краще життя…

Запам’ятайте, релігійність не спасає. Спасає віра і життя по Євангелії, адже це – сила Божа на спасіння для кожної людини.

Повернімось до нашої біблійної історії. Сторож вихопив меч і хотів заподіяти собі смерть, бо думав, що в’язні повтікали. Але ж насправді в’язні були на місці. Диявол прошепотів охоронцю: «В’язні повтікали – завтра ти помреш. Чого чекати? Наклади на себе руки зараз». Якби цей сторож, прокинувшись, перевірив камери, пересвідчився, що всі – на місці, все було б по-інакшому, але ж він просто подумав. Переконаний, якби його запитали, чи хоче він жити, цей чоловік ствердно відповів би. Бог теж не бажає смерті грішника.

Порішити із життям? Чому і не вихід? Стій! Це – не вихід! Виходить, послана думка була від диявола, адже Біблія каже, що його ціль – вбити, вкрасти і погубити. Він завжди поспішає, підганяє, каже, що немає часу, немає коли думати…
Нарешті, ми підійшли до найголовнішого – відповіді на запитання:
Чи є надія в безнадії?

Поруч є люди, які хочуть вам допомогти

Запам’ятайте, будь ласка, коли вам складно, коли ви втратили будь-яку надію, повірте, що поряд із вами є люди, які хочуть вам допомогти. Бог їх вам посилає. Поряд із сторожем був апостол Павло. Він сказав: «Стій!» І охоронець зупинився. Диявол каже: «Тобі важко, ти завагітніла в п’ятнадцять років, — іди з життя, ти нікому не потрібна». Це неправда. Диявол зацікавлений, аби ви пішли до пекла, тому підштовхує вас на необдумані кроки.

Поруч з вами є церква, яка може допомогти

Поряд із вами є церква, яка може і зобов’язана допомогти вам у важких ситуаціях вашого життя. Біблія каже: «…Петра стерегли у в’язниці, а церква ревно молилася Богові за нього». Церква – це не будинок, не стіни з каміння чи дерева, це не певний архітектурний ансамбль, завершений куполом і хрестом. Церква – це люди, це там, де плачуть із тими, хто плаче, радіють із тими, хто радіє. Це місце, де тебе розуміють, де тебе приймають, де з тобою діляться.

П’ятнадцять років я і дружина чекали сина. І ось він народився. В середу ввечері жінка зателефонувала мені і сказала, що наш Михайлик помирає.

Наступного дня вранці я завіз його в реанімацію, де він провів цілий місяць. Ми стояли біля відділення – надворі зима, земля вкривається пухнастим біло-срібним снігом, а ми цього не помічаємо, нам байдуже. В голові одна думка: «Господи, чому? Ми так довго чекали сина, Ти нам його подарував, і тепер він у реанімації». Місяць Михайлик був під системою. Він не міг самостійно дихати. Потім – приголомшливий діагноз, поїздки в Київ, в інститути, операції… Нам було дуже важко. Але коли, здавалося, все, ми втрачали надію, найбільшим благословінням і силою для мене була церква. Не тільки місцева церква, куди я ходив, це були віруючі люди з України, Росії, Молдови, США, Німеччини, які телефонували і говорили, що моляться за нас. Ми приходили в церкву, а в розумі – лишень одна думка: «Наш син помирає». Ми не бачили людей, але люди бачили нас, вони підходили, обіймали нас, підбадьорювали.

Чи є надія в безнадії?

Є. Я ніколи не забуду того моменту, коли одного разу закінчилося богослужіння в церкві і до мене підійшла незнайома бабуся. Вона обійняла мене і сказала: «Оце в мене є двадцять гривень, нехай буде Михайлику на уколи». Ми заплатили великі кошти за операції, лікування, але найціннішими для нашої сім’ї були ті двадцять гривень бабусі, яка підійшла, обійняла і, можливо, віддала останнє, що мала.

Друзі, оце справжня Церква, Церква Ісуса Христа, Церква Божа. Тож, коли вам важко, коли довкола все темно і, здається, немає просвітлення, у вашому місті є церкви – Божі стільники, вони просвітлять ваш шлях, подарують надію.

Надію дарує Бог

Чи є надія в безнадії? Відповім утретє: так, є. Її дарує Бог. Інколи мене запитують: «А чому ти Бога ставиш на третє місце? Чому спочатку люди, які поряд, потім церква, а потім Бог?» Знаєте чому? Тому, що Бог хоче діяти через людей, через церкву, але ж, коли немає першого і другого, – є Бог. Один з улюблених моїх біблійних віршів каже: «Поклич Мене в день недолі, Я визволю тебе і ти прославиш Мене» (Пс. 49:15). Іншими словами, Бог каже: «Поклич Мене в день недолі, в день безнадії, в день, коли невиліковна важка хвороба, коли немає життя, коли втратили рідних, коли залишили діти, коли крах».

Отже, любі читачі, чи є надія в безнадії? Є! Диявол каже: «Немає! Безнадія – це кінець, бери меч і вбивай себе, давай – під потяг, під машину, з мосту, бери мотузку, пігулки». Я вірю, що дияволові не вдасться насміятися з вашої долі.

Більше про надію в безнадії:

Життя охоронця сатана планував обірвати. Якби не апостолове застереження, був би похорон. Що було б із його сім’єю? Дружина – вдова, діти — сироти, жодної перспективи. Диявол радів би, що зміг обманути цього сторожа, пославши думку про самогубство. Але через апостола втрутився Бог і подарував охоронцеві надію. Зрештою, він і всі його домашні охрестилися – уклали заповіт із Господом.

У цій біблійній історії нам відкривається сила Божа, Його благодать, спасіння і радість від віри в Господа. Замість плачу, трагедії – радість, щастя, спасенна сім’я.

Отож, чи є надія в безнадії? Так, є. Її подарують люди, які хочуть вам допомогти, церква, яка є притулком для понівечених життям душ, і Бог, Котрий був, є і буде, Котрому небайдужі ваші проблеми, Який завжди поруч і лишень чекає, коли ви скажете: «Господи, допоможи! Моє життя летить шкереберть, я у цілковитій безнадії, благаю, допоможи».

Михайло Іллюк

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button